Розповсюджена думка про те, що хрестиянство проросло з юдаїзму (культу Яхве) і стало його відгалуженням, а Ісус Хрестос дотримувався Танаху черпаючи звідти якщо не всі свої знання то багато позичаючи – не відповідає дійсності. По ключовим поняттям, філософській базі (яка не була зацикленням на обрядових, побутових та історичних питаннях), літературній формі хрестиянство першого та другого віків не можна назвати дитям юдаїзму. Ця філософська система, безумовно, з’явилась в результаті виникнення, в землях Ханаану (Галілея) в дуже стислі терміни, особистості Хреста і Його вчень. Паралелі з культом Яхве, в основному незначні термінологічні, стали наслідком полеміки між цими двома вченнями. Хрестиянство було контр-юдаїстичне, тому в подальшому отримало удар у відповідь у вигляді фальсифікацій зі сторони опонентів. В цій статті ми будемо намагатись розглянути деякі деталі що викривають цю проблему.
«Вони готові скоріше повірити, що Біблія впала прямо з неба в популярному перекладі. Таке відношення демонструє повне і абсолютне невігластво та самовпевненість»
Dr Carroll R. Bierbower
З історії древнього Ханаану
У 8 ст. до р.х. на території Ханаану (Палестина) існували два царства – Ізраїль та Юдея. Перше мало коліна Рувима, Симеона, Іссахара, Завулона, Єфрема, Манасіі, Дана, Асіра, Гада, Неффалима, друге – тільки коліна Юди на Веніаміна. Разом 12 колін Ізраїля. Ці дві держави, будучи раніше при царях Давиді та Соломоні однім цілим, мали достатньо натягнуті відношення. Пізніша історико-релігійна література, така як Книги Царств, писалась юдеями при неіснуючому вже Ізраїлі і покладала вину саме на ізраїльтян, а не на юдеїв, за розвал держави. 2 Книга Царств (20:2) стверджує що ізраїльтяни відділились від Давида, рід якого божество Ізраїлю присягалося зберегти навіки.
«яка нам частина в Давиді? немає нам її в сині Єсеєвім; по шатрах своїм Ізраїль! Тепер знай свій дім Давиде! І відклався Ізраїль від дому Давидового до сьогоднішнього дня. За домом Давида не лишилось нікого, окрім коліна Юди [та Веніаміна].» 3я кн..Царств 12:16,19,20
Юдейська література розповідає що Ізраїль, відділившись від Юдеї, не зберігав і культу Яхве, що як твердило юдейське священство – левіти, був вірою їх батьків. Звідси й податки на левитсько-жрецьку структуру влади в Юдею не приходили. Але внутрішнє ханаанське протистояння було не стільки страшним як ассірійські кампанії проти євреїв. В другій половині 8 ст. до р.х., при царюванні в Ізраїлі Осії, ассірійські царі (один за одним) Тиглатпаласар III, Саргон II і його наступник Салманасар V – розбили військо Ізраїлю і всіх мешканців тієї країни забрали в рабство до Ассірії. Так десять колін Ізраїлю зникли з Ханаану. Деякі джерела та стилістика висвітлення цих процесів в пізнішій юдейській літературі показує, що 10 колін – були просто знищені. Так Єремія взиваючи Саваофа (Яхве) про помсту народам язичників, говорить про те що «Якова з'їли й пожерли його, і погубили його, а мешкання його опустошили!». Осія стверджує що Ізраїль «зробився винним через Ваала, та загинув».
Юдею не зачепили. На місці Ізраїлю виникло дві держави – Галілея та Самарія. В лихах ізраїльтян юдеї звинувачували своїх минулих братів. Головним поясненням знищення 10 колін був відхід від віри в Яхве та поклоніння Ваалу, Астарті, Вельзевулу і іншим богам середнього сходу.
Важливо відмітити, що кампанії ассірійців носили колоніальний характер. Так на місце ізраїльтян заселяли арамеїв. Пізніше в Галілеї та Самарії з’явились такі народи як: скіфи, галати, греки, вавилоняни. Про наявність скіфів у Галілеї говорить місто Скіфіополь. Також про них згадує друга книга Маккавеїв (12:29).
Наведемо декілька цитат що описують згадані етнічні зміни в Ханаані.
«В дні Факея, царя Ізраїльського, прийшов цар Феглаффелласар, цар Ассірійський, і взяв Іон, Авел-Беф-Мааху, та Іанох, і Кедес, і асор, і Галаад, і Галілею, всю землю Неффалимову, і переселив їх в Ассірію» 4кн.Царств 15:29
«В той час Рецин, цар Сірійський, повернув Сірії Елаф, та вигнав Юдеїв з Елафа; і Ідумеяни вступили в Елаф, і живуть там до сьогодення.» 4кн.Царств 16:6
«В дев'ятий рік Осії взяв цар Ассірійський Самарію, і переселив Ізраїльтян до Ассірії, і поселив їх в Халаху і в Хаворі, при річці Гозан, і в містах Мідійських.» 4кн.Царств 17:6
«І прогнівився Господь сильно на Ізраїльтян, і відкинув їх від лиця Свого. Не залишилось нікого, крім одного коліна Юди.» 4кн.Царств 17:18
«І переселено Ізраїль з землі своєї в Ассірію, де він і до сьогоднішнього дня. І перевів цар Ассірійський людей з Вавілону, і з Кути, і з Авви, і з Емафа, і з Сепарваїму, і поселив їх в містах Самарійських замість синів Ізраїлю. І вони заволоділи Самарією, і почали жити в містах її.» 4кн.Царств 17:23,24
«та ще шістдесят і п'ять літ, і буде зламаний Єфрем, так що перестане бути народом! А голова Єфрему Самарія,» Ісая 7:8,9
Ще до зруйнування Ізраїлю ця земля також заселялась не ізраїльськими народами. За часів царювання Соломона тирський цар Хирам отримав собі 10 міст в Галілеї (3 кн.Царств 9:11). Єрусалим – що став столицею Ізраїлю за Давида і був нею пізніше в Юдеї, ще до царювання сина Єсея був населений племенами євусеїв (2 кн.Царств 5:6). В самарійських землях пізніше перси заселили кутеїв (1Ездра 4:10).
Після того як Ізраїль зник, а на його руїнах виникли нові державні об’єднання Самарії та Галілеї, левіти в Юдеї вирішили повернути до себе можливість збагачення за рахунок північних сусідів. Вивчаючи Книги Царств виникає враження що верхівка культу Яхве – левіти, що тримали народ Юдеї в своїх руках, змогли заслужити протекторат ассірійських царів. Можливо тому ассірійці не знищили Юдею. В 17 главі 4 книги Царств з 25 по 41 вірші описується прихід в землі Самарії та Галілеї, за підтримки ассірійського царя, священників з Юдеї і впровадженні культу Яхве серед місцевих народів язичників. Важливо відмітити – поряд з культом Яхве галілеяни ти самаряни продовжували поклоніння богам своїх предків, що явно не подобалось юдеям і в подальшому виливалось в жорстокі протистояння. Під час царювання в Персії Артаксеркса левіти продовжували розповсюджувати свою віру по території колишнього Ізраїлю (2Ездра 8:23,24). Перси також допомагали відбудовувати Храм в Єрусалимі (знищений при вавилонському вторгненні). Ездра говорить що вельможі Артаксеркса благали царя не довіряти левітам, вказуючи на бунтівливість Юдеї, але цар відбудував Єрусалим. Книга Есфірь твердить - вплив левітів на вождя персів був настільки великим що той страчував своїх вельмож з їх подачі.
Ще до персів, після падіння Ізраїлю, Юдея знаходилась в непростих умовах. Вавилоняни при Навуходоносорі, взяли частину євреїв в рабство. Деякі спеціалісти вважають що саме в Вавилоні і склалось П’ятикнижья Мойсея (Тора, перша частина Танаху) – найперший юдейський релігійний текст. Юдея існувала в часи настільки сильних сусідів (Єгипет, Ассирія, Вавилонія, Персія, царство Хеттів) що її правителі та жреці самі намагалися створити деяку аналогову велич що містилася в історії, архітектурі а головне в традиціях і літературі вавилонян, єгиптян та ассірійців. Вавилон настільки вразив юдейське священство левітів, що ті присвятили цілий пласт текстів у Танасі даному місту. Левіти в умовах перебування серед іноплемінників зрозуміли потребу у ствердженні власного авторитету для свого народу, щоб юдеї просто не асимілювались серед вавилонян. Тора була одним з кроків у створенні більш сильного культу Яхве, спроможного стати ідеологічною базою для формування єврейської нації. Написання Тори велось на арамейській мові, а не древнєівритській (розмовній). Арамейська прийшла в землі Ханаану ще за часів колоністів-ассіріян, і також розповсюджувалась при Вавилонії (в цих країнах вона була основною). При війнах Салманасара з Ізраїлем, юдеї не розуміли цієї мови (4кн.Царств 18:26), до речі погано з арамейською у простих юдеїв було і за часів Ісуса Хреста. Коли наприклад Ісуса схопили а апостол Петро почав відрікатись, юдеї йому сказали – «І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе». Коли Хрестос на арамейській мові, згідно з Матвієм, промовив останню свою фразу – юдеї його не зрозуміли взагалі. Пояснити це можна легко – розмовною мовою в Галілеї та Самарії була арамейська, тому що населення в основному складалося з арамеїв. Розмовною мовою Юдеї був тогочасний іврит. При вавилонському поневоленні верхівка левітів вирішила освоїти мову арамеїв, щоб володіти всіма привілегіями писемності (клинопис), створюючи свою літературу. В книзі Даниїла цей факт зафіксований (1:3,4). Можливо, вся наступна пересичена ритуальність в юдаїзмі ґрунтується на традиціях жреців Вавілону.
Хоча прокляття в бік Вавілону мали місце, в цілому умови життя євреїв там не дуже нагадували рабські (Єремія 29:4-7). Царем же Навуходоносором автори Танаху явно захоплювались. Вони показують його як обранця Саваофа (Яхве), якому той дав владу над усією Землею (Єремія 27:6-8). Воєнна кампанія проти Юдеї левітами пояснюється, так само як і падіння Ізраїлю – відходом тих від божества Яхве. Але Вавилон пав під натиском персів, і левіти пояснили це також в своєму стилі – цим Яхве помстився вже вавилонянам за юдеїв. Цар Кір повернув євреїв до Юдеї і перси зробили досить багато в розповсюдженні культу Яхве по землях Ханаану, про що згадувалось вище.
До 2 ст. до р.х. при правителях Маккавеях і Хасмонеях що керували Юдеєю виникає конфлікт з Галілеєю. Війна закінчилась поразкою останніх і виселенням юдейської діаспори з Галілеї назад в Юдею. Це були останні євреї що залишились на батьківщині Ісуса Хреста. Після них юдейський слід в землях Галілеї, до першого століття, виявити неможливо. Ірод Антипа, як зафіксовано в працях Йосипа Флавія, побудував в 17 році по р.х. місто Тиверіаду в Галілеї, і не знайшов жодної юдейської сім’ї коли її заселяли. Протистояння між Галілеєю та Юдеєю набрало таких обертів, що язичників виганяли з самої Юдеї. Тут потрібно згадати дві цитати:
«Ще читались ці листи, як ось, прийшли інші вісники з Галілеї в розірваному одязі з таким посланням: зібрались проти нас з Птолемаіди і з Тиру і Сидону, і з усієї Галілеї язичеської, щоб погубити нас. Тоді Юда сказав Симону, брату своєму: обери собі мужів та іди і захисти братів твоїх, що знаходяться в Галілеї; а я і Йонафан, брат мій, підемо в Галаад. Також взяв він з собою тих що знаходились в Галілеї і Арваттах [Юдеїв] з жінками та дітьми і з усім добром їх і перевів до Юдеї з великою радістю.» 1кн.Маккавеїв 5:14,15,17,23
«За днів його руками його успішно вигнані з країни язичники і ті що займали місто Давида в Єрусалимі, в яке, влаштував собі фортецю, виходили з неї та плюндрували всі довкола святині.» 1кн.Маккавеїв 14:36
Бачимо що був факт вигнання язичників лише з Юдеї «країни юдейської (згідно 2Кн.Маккавеїв 1:1), але ніяк не з Самарії чи Галілеї, які «країною юдейською» ніколи не вважались. Навіть після приєднання до Юдеї, за часів Маккавеїв, вони мали особливий статус (2кн.Маккавеїв 1:10,15:1).
В історичних книгах Маккавеїв розповідається про перемоги юдеїв над язичницькими (поганськими) Самарією та Галілеєю, війнах з сусідами, союзі Юди Маккавея з Римом, а також приєднанні до Юдеї Самарії з Галілеєю (нові землі для податків), з перспективою в майбутньому створення держави Ізраїль і винищенням там язичників, як за 1000 років до того було з хананеями (земля Ханаану по волі Яхве були очищена від корінного населення на корист Ізраїлю - Другозаконня7:6).
Етнічні зміни в Ханаані, до народження Ісуса Хреста, дуже важливі для розуміння умов виникнення хрестиянства і його наступників саме в цьому регіоні – з юдейською релігійною централізацією що знаходилась на півдні (Юдея) та язичеськими народами півночі (Галілея, Самарія) від яких і пішло хрестиянство як спротив культу Яхве.
Потрібно відмітити що археологічні знахідки в Галілеї показують нам традиції властиві саме арійським народам. Фрагменти храму знайденого в місті Мегідо, що є значно старшим за церкву Різдва в Віфлиємі (вважавшуся найдавнішою – 330 рік по р.х.) а також мозаїки в місті Лод, говорять про арійське коріння тих хто це будував, та власне показують арійськість культурного казана Галілеї 1 ст.
Фрагменти християнського храму, підлогова мозаїка. М.Мегідо (Галілея). 2-3 ст. по р.х.
Трипільська кераміка с.Усатове (Україна), 4 тис. до р.х. (Сварга схожа на мегідську)
Підлогова мозаїка м.Лод (Галілея), 3 ст. по р.х.
Підлогова мозаїка. Табаха (Галілея), 4 ст. по р.х.
Підлогова мозаїка. Дім Діоніса (Греція), 2 ст. по р.х.
Підлогова мозаїка. Куріум (Кіпр), 1 ст. до р.х.
Як бачимо мозаїки з зображенням тварин, оточених візерунками переплетінь, мають спільне коріння в місцях розповсюдження арійських народностей. Вражає також схожість Сварг на трипільській кераміці та мозаїці храму в Галілеї, при тому що різниця між цими витворами мистецтва 4 тис. років! Мозаїка античності, народжена в Європі (Греція, починаючи з 6 ст. до р.х.), повністю притаманна хрестиянській архітектурі Ханаану, починаючи з 2 ст. Спільні риси – зображення людей, тварин, міфічних істот, декоровані геометричними та рослинними орнаментами. Нагадаємо, що у відповідності з книгою Єзекіїль (8:9-11) дане зображувальне мистецтво вважалось відвертою єрессю та безбожництвом в Юдеї.
«Старий» та «Новий» Заповіти
«Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!» 1Івана4:16 (НовийЗаповіт)
«Господь Заздрісний ім'я Його, Бог заздрісний Він!» Вихід 34:14 (Старий Заповіт)
«Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого…» 1Кор.13:4,5 (Новий)
«Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!» Ісая 45:7 (Старий)
Ті хто створював канон сучасної Біблії, мало хвилювались про детальну гармонізацію сенсів цієї праці. Завдання було наступним – максимально підв’язати вчення Ісуса, що містилось в хрестиянських рукописах 1 століття, під Закон левітів. Як зазначав український науковець Ігор Каганець (Пшениця без куколю) в ракурсі даної проблеми – якщо процес не можна зламати, його потрібно очолити. Цим і зайнялись левіти. Знищити хрестиянство – було вже не під силу, так як було занадто багато наступників Хреста, а ось створити при допомозі влади релігію сповнену протиріч, альтернативну християнству, поступово змінюючи при переписах ідею – було, як бачимо сьогодні, геніальним кроком. І левіти, володіючи всіма необхідними знаннями Танаху, інколи помітно а інколи й ні – вписали його в Слово Хрестове. По перше, в результаті цього хрестиянство, для майбутніх поколінь, ставало відгалуженням і дітищем юдаїзму, а в очах самих юдеїв перетворювалось практично в безсенсову форму сектантства яка часто сама собі протирічила (і очевидно була для декого – нижче сортною). Таким чином левіти намагались утримати деяких юдеїв від прийняття хрестиянства. По друге, література створена таким методом, дозволила деяким представникам майбутніх поколінь сумніватись у відвертості вчень Хреста. Приклади таких людей, в християнських країнах, що купились на цей прийом та відкинули в результаті вчення Ісуса – це язичники та атеїсти. Ще одним негативним наслідком юдаїзації хрестиянства явилась єресь, яка відкидала Ісуса як вияв Бога і не визнавала вчення про Святу Трійцю, що виявляється сьогодні в позиціях окремих сектантських груп (Свідки Єгови). По третє такі дії призвели до курйозних моментів в самій церкві Хреста (починаючи від поступового її розпаду на окремі конфесії, і закінчуючи суперечностями в символіці та богослів’ї). В ракурсі останньої проблеми згадаємо хоча б намагання в РПЦ впровадити суботи як священного дня (Хрестос її не тримав), або згадок в служінні за псалтирем «клятви як Божої потреби»(хоча Хрестос казав що вони від лукавого).
Старий Заповіт, як пом’якшений переклад Танаху, є священною книгою юдеїв, і ніяким «старим» насправді не вважається, складається з Тори (П’ятикнижья Мойсея), Невіїм (Пророки), Ктувім (Писання). Як згадувалось в попередньому розділі, Танах був написаний арамейською мовою. Не всі його книги, але основна їх частина, були перекладені грецькою, в так називаємій – Септугіанті (біля 130 року до р.х.). Вона явилась основою для створення Старого Заповіту і поміччю при вписуванні юдейських цитат в Євангелії та Послання апостолів. Канон сучасної Біблії, під назвою Синайський Кодекс, був сформульований лише в 397 році по р.х., тобто Старий Заповіт став повноцінною священною книгою для християн лише фактично в 5 столітті. До цього хрестияни 350 років не бажали з’єднувати свої тексти з юдейськими в один блок. Хоча в 144 році по р.х. хрестиянський літературний фундамент вже був сформульований Маркіоном в окрему літературну групу, а через 40 років 4 Євангелії були об’єднані в один корпус. Відзначимо, що писання 2 століття та кінця 4-го, досить відрізнялися, і далеко не всі дійшли до наших часів (очевидно багато було знищено). Уява про те що сучасна Біблія є 100% відображенням робіт що писались у 1 столітті, апостолами чи їх наступниками, виглядає досить комічно.
Люди які стверджуть що сучасна Біблія є цілісною і без протиріч – або не читали її, або ж читали з закритими очима.
Почнемо зі Старого Заповіту. Потрібно розуміти, що вся жорстокість і радикальність деяких фрагментів цієї книги, була наслідком боротьби за виживання окремого народу в екстремальних умовах, народу над котрим потрібна була залізна рука правителів, щоб тримала його під контролем. Так як в Юдеї, особливо пост вавилонській, був культ Яхве (були і культи Ваала, Астарти, Вельзевула) при владі жреців, то й література складалась відповідна. Бог Яхве зображений як заздрісне та мстиве божество. Щоб зрозуміти контраст Яхве з тим Отцем якого навчав Хрестос – «Бог є любов» (1Ів.4:8), розглянемо деякі риси притаманні Яхве в Старому Заповіті. Вже в книзі Буття (3:22) Яхве, після того як Адам вкусив від дерева пізнання, говорить: «І сказав Господь Бог: Ось став чоловік, немов один із Нас, щоб знати добро й зло. А тепер коли б не простяг він своєї руки, і не взяв з дерева життя, і щоб він не з'їв, і не жив повік віку.». Звертаю вашу увагу, що у фразі стоїть множина – «Нас»! Яхве явно «обмовляється» про багатобожництво. Забігаючи трохи наперед, відмічу, що перші хрестияни вважали Яхве одним з архонтів – злих або нейтральних янголів, котрі правили нашим світом, який вони самі й створили відповідно до своєї злої сутності («не любіть світу»1Ів). Далі, боячись щоб людина не вкусила від дерева безсмертя і не стала божеством (архонтом), Яхве вигнав людей з Едему. Це контрастує з тим чого прагнув Хрестос – ВІЧНЕ ЖИТТЯ І МУДРІСТЬ ДЛЯ ЛЮДИНИ В БОЗІ-ОТЦІ. Але Яхве навпаки бажав смерть і необізнаність тим чого заслуговувало його створіння.
Тут потрібно згадати що в Торі, та й у більшості текстів Танаху дохристиянської епохи, немає такого персонажу як диявол (сатана). А пекло було під контролем Яхве. Очевидно що пізніше уявлення про диявола склалось на основі хрестиянських вчень, яке дуалізувало все на Творця любові та добра в чистій формі, та Падшого, що був лукавим і відповідно до свого лукавства грався з людьми даючи добро й зло в одній «посудині». Закон Старого Заповіту – монотеїстичний. Він говорить що все добро, як і зло, виходить Бога Яхве. Але Хрестос не вчив творити зла взагалі, і ні в якій формі. Тут чергове протиріччя Старого Заповіту з Новим, Танаху та Слова Хреста! Старий Заповіт переповнений такими жорстокостями що потроху починаєш задумуватись, а чи може Яхве претендувати на місце «пастиря доброго» яким був Хрестос, і Бога-Отця що є любов?! Тут знову потрібно оперувати цитатами, щоб картина склалась більш ясною:
Чс. 31:15,17 «І сказав до них Мойсей: Чи ви позоставили живими всіх жінок? А тепер позабивайте кожного хлопця між дітьми, і кожну жінку, що познала чоловіка на мужеськім ложі, повбивайте.»
Другозаконня 2:34 «І того часу ми здобули всі його міста, і зробили закляттям кожне місто, чоловіків і жінок та дітей, нікого не позоставили ми.»
Другозаконня 7:16 «І ти винищиш всі ті народи, що Господь, Бог твій, дає тобі, не змилосердиться око твоє над ними, і не будеш служити їхнім богам, бо то пастка для тебе.»
ІсН. 6:21 «І зробили вони закляттям усе, що в місті, від чоловіка й аж до жінки, від юнака й аж до старого, і аж до вола, і штуки дрібної худоби, і осла, усе знищили вістрям меча.»
1Царств 27:11 «І не зоставив Давид в живих ні чоловіка, ні жінки»
Єремія 30:11 «Бо зроблю Я кінець всім народам, між якими тебе розпорошив, та з тобою кінця не зроблю, і тебе покараю за правом, бо не полишу тебе непокараним!»
Але ж бачимо що вороги Ізраїлю – язичники, часто діяли значно м’якше аніж підопічні Яхве:
1Царств 30:1,2 «Третього дня після того, як Давид і люди його пішли в Секелаг, Амалікітяни напали з півдня на Секелаг і взяли Секелаг і спалили його вогнем, а жінок (і всіх), бувших в ньому, від малого до великого, не вбили, але повели в полон, і пішли своїм шляхом.»
Також згадати ассіріян або вавилонян, які теж не винищували місцеве населення юдеїв. Є ще багато цитат (якими не хочеться загромаджувати статтю) що показують Яхве як божество війни та знищення.
В другій книзі Маккавеїв (10:36) розповідається як юдеї палили ворогів живцем. При допомозі Яхве вони наповнили озеро кров’ю за рахунок вбивств (12:16). Коли діти дражнили Єлісея, той прокляв їх іменем Яхве, і 42 дитини були розірвані тваринами (4Царств 2:23,24). За дитячу «задиркуватість» довелося поплатитися життям і картиною масового вбивства. Це розповідає Старий Заповіт, а тепер давайте подумаємо – чи проклинав би дітей, бажаючи їм смерті, Хрестос? В Книзі Есфирь дружина царя персів, яка була нібито юдейкою, з благословення Яхве вплинула на свого чоловіка в конфлікті левітів і перських вельмож, і той дозволив левітам помститись. В наслідок цього з благословення Яхве знищили 100 тис. невинних язичників-персів. Тепер цей день є святом юдеїв – Пурім. Комічно, але сама Есфирь в молитвах Яхве клялася, що не має нічого спільного з необрізаними, але разом з тим праведна юдейка жила з необрізаним Артаксерксом.
Створюючи цю літературу левіти ставили перед собою ціль – зберегти в недоторканості свою паству, яка серйозно їх збагачувала.
Взагалі відношення до іноземців було доволі жорстке, навіть інколи й жорстоке. Це при тому що Авраам був арамеєм (Др.26:5), а матері Давида і Соломона не були по крові юдеями. Але іноплемінних жінок не дозволялось мати простому люду, а тих кого взяли – часто разом з дітьми виставляли за поріг (Суд.14:3, 1Ездра 9:14, 2Ездра 8:89-92, Осія 7:8). Пророк Йона розцінив наказ Яхве йти і служити юдеям в Ассирії (Ніневія) – покаранням. Заборонялось їсти мертв’ячину а ось чужинцю продавати як харчі її було можна (Вт.14:21). Так дозволялось прощати свому брату – юдею, а ось з іноплеміннику – ні (Др.15:3). Давид каже про необрізаних – що вони «гірше собак» (1Царств 17:26,43)! Смішно, але Навіть фальсифікатори юдаїзувавші Євангеліє Луки поставили язичників на рівні з псами (розмова з самарянкою). Ездра в своїй першій книзі стверджує що народи котрі не належать до коліна Якова – нечисті (6:21). Єзекіїль, в 23 главі, розповідає що плоть язичників – «плоть віслюча» (19,20). Цар Птоломей Філопатор начальникам єгипетським, як говорить 3Маккавеїв (7:1-3) пише що юдеї «мають ненависть до всіх народів». Народ Ізраїлю – єдиний народ обраний Яхве (2Царств 7:23). Язичники що не прийняли його будуть знищені (2Парал.15:13)! Ті хто приймуть культ Яхве, згідно з левітською філософією, слугуватимуть Ізраїлю (2Царств 22:44). Псалтир, який використовується православними в служіннях, називає іноплемінників – неправдомовцями і брехунами (143:11), і вимагає мстити їм та карати (149:2-9). Парадоксально, але ж православні, будучи необрізаними – самі є іншоплемінниками по відношенню до Ізраїлю, бо ритуал обрізання це ніщо інше як зв'язок між Яхве і його обранцями (Бт.17:10,14), так як і суботи котрі християнами не зберігаються. А ритуал з кадінням в християнстві, Старий Заповіт явно показує як безбожництво (Єзекіїль 8:11). Таким чином, християни відповідно до літератури котру вважають своєю священною – ніякого відношення до Яхве не мають, і визнаючи Новий Заповіт порушують тим самим Старий. Логіка Танаху проста – не тримаєш «Старий Заповіт» - ти не входиш до Ізраїлю, а той хто туди не входить – буде покараний Богом і не буде спасенний, бо як вважали фальсифікатори Євангелій – «спасіння від юдеїв». Але що то за юдеї, які не обрізані і не тримають субот?!
Відповідно Старому Заповіту «ближній» та «брат» для юдеїв асоціювався тільки з юдеєм, тобто з одноплемінником (Товит 4:13). Тому історія Хреста про «ближнього доброго самарянина» не сприйнялась багатьма вірними Закону людьми.
Ті хто далі продовжують сліпо вірити в Старий Заповіт як основу Нового нехай зададуть собі питання – чи можливо на мить уявити, як Ісус «пастир добрий» - «Ударить (…) тебе сухотами, і пропасницею, і запаленням, і гарячкою, і мечем, і посухою, і іржею, і вони будуть гнати тебе, аж поки ти не загинеш.» (Др.28:22)?
Старий Заповіт визнає культ левітів і визначає їх як безгріховну істину, якій не можна суперечити і тим паче критикувати (Др.17:12). Для порівняння згадаймо, що єдиними опонентами Ісуса були саме левіти (садукеї та фарисеї).
Кровозмішування з представниками інших племен вважалось серйозним гріхом (1Ездра гл9). Всі біди юдеїв розцінювались к помста Яхве за те, що ті змішувались з іншими народами і потім лише поклонялись їх богам. Натомість Євангеліє не підтримує таку шалену закритість від інших народів.
Для тих хто стверджує, що Новий Заповіт відмінив Старий, тому що Яхве буцімто так сказав через посланця – Ісуса, потрібно читати сам Старий Заповіт, в котрому ясно вказана незмінність Закону Танаху і Яхве, більш того передбачена смерть за нетримання чи зміну слів Тори (за що й убили Хреста):
Бт.17:7 «І Я складу заповіта Свого поміж Мною та поміж тобою, і поміж твоїм потомством по тобі на їхні покоління на вічний заповіт, що буду Я Богом для тебе й для нащадків твоїх по тобі.»
Др.4:2 «Не додавайте до того, що я вам наказую, і не зменшайте з того, щоб виконувати заповіді Господа, Бога вашого, що я наказав вам.»
Др.16:19 «Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих.»
Малахія 3:6 «Бо Я, Господь, не змінююся»
Др.27:26 «Проклятий, хто не дотримає слів цього Закону, щоб виконувати їх!»
Іс.48:12 «Почуй Мене, Якове та Ізраїлю, Мій покликаний: Це Я, Я перший, також Я останній!»
І якщо Яхве не змінюється, а його Закон має статус вічний і незмінний, то можливо це не він змінив основи Старого Заповіту, а Хрестос ніколи не вважав «заздрісника», «огню ядучого», «мстителя», «страшного» - своїм Отцем?!
Ажливо також і те що відповідно Старого Заповіту – Яхве бачили багато пророків і батьків Ізраїлю – Енох, Яків, Мойсей, Міхей, Соломон, Ісая (Енох 1:3, Бт.32:30, Вт.34:10, 3Царств.22:19, 2Парал.1:7, Ісая 6:1,5), а ось Бога, як пише апостол Іван – не бачив ніхто й ніколи (Ін.1:18,4:12), лише в обличчі Ісуса (як пояснює він далі).
Зображення «Бога Саваофа-Яхве» на стелі з шестикінечною зіркою Давида. Володимирський собор. Київ. (В противагу – «Бога не бачив ніхто й ніколи» Ін.1:18)
Люстра-шестигранник. Храм Христа Спасителя. Москва
Печатка Соломона
Стеля храму Ваала, Балльбек (дохристиянська епоха)
Церков Діви Марії, 10-12 ст.Ефіопія
Інколи божество Яхве зображується Старим Заповітом доволі дивно і досить матеріалістично, в противагу хрестиянській традиції де Бог - це Той що по за формами і сенсами що прийнятні для стандартів людини. Так Яків боровся з Яхве вночі і поборов його (Бт.32:24-27) мов якогось суперника-іноплемінника, чим здобув собі ймення Ізраїль (Богоборець)! Мойсей спілкуючись з Яхве – «підійшов до мороку, де був Бог» (Вих.20:21). Бог також зображений спокусником (видно паралелі з едемовським змієм) Др.13:3. Інколи доходить просто до абсурду – по заповіді Яхве люди що не мають дітородних органів не можуть попасти до Бога (Другозаконня23:1).
Монотеїзм в Старому Заповіті буквально домінує. Яхве був єдиною силою що творила добро та зло, вбивала та рятувала, знищувала народи та обирала їх. Все що відбувалось у світі – все було з волі Яхве та за його участі. Так руками ассірійських та вавилонських царів Яхве мстив Ізраїлю за «багатобожництво». Потім звісно своїх «іноплемінних підопічних» за це наказував, мстячись вже їм за Ізраїль. Він вбивав і самих юдеїв – дітей та жінок (Плач Єремії 2:21). Бог Старого Заповіту керує як добрими так і злими духами, він вселяє їх в людей творячи свою волю (1Царств 16:14,15). Пам’ятаємо що Хрестос навпаки виганяв злих духів з людей.
Образ Саваофа-Яхве інколи дуже вражаючий в плані його демонічності і абсолютного анти світла:
Амос 5:18,20 «Горе тим, що жадають Господнього дня, нащо це вам день Господній? Він не світло, а темрява! Чи ж не є день Господній темнота, а не світло, і хіба він не темний, і сяйва немає у ньому?»
Плач Єремії 3:1,2 «Я той муж, який бачив біду від жезла Його гніву, Він провадив мене й допровадив до темряви, а не до світла...»
Ісая 45:7 «Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все!»
Псалтир 138:8 «Чи піднімусь на небо – Ти там, зійду в пекло – і там Ти»
Псалтир 113:11 «Бог наш на небі [і на землі]; творить все що хоче.»
В противагу цьому хрестиянські тексти говорять інше:
«він в усьому та повністю досконалий. Він є світло» Апокриф Івана (коротка версія) 1.1.
«Бог є світло, і немає в Нім жадної темряви!» 1Івана 1:5
Розумна людина прочитавши хоча б ці фрази зрозуміє – або укладачі Біблії не читали її, або спеціально склеїли такі протиріччя в «єдину» книгу.
В плані монотеїзму Яхве відмітимо також слово Люцифер (Син Зорі), що присутній в Танасі. Як пояснює церква це згадка про диявола як падкого янгола у пророка Ісаї (14:12). Але ж справа в тому що контекст 14 глави – це крах Вавилонського царства, і про «падкого янгола» там ні слова. Сином зорі називають юдеї Вавилон, царство що попирало народами.
Важлива річ – в Новому Заповіті Бог не спілкується з левітами. Жоден юдей не говорить з Отцем Хреста, як це було з Яхве. Хрестос навіть каже юдеям – «ви ні голосу Його ніколи не чули, ні лиця Його не бачили», тим самим руйнуючи будь які фантазії щодо Отця що носить ім’я Яхве. А найбільш агресивним Ісус взагалі каже – «ваш отець диявол»! Ці фракти з Євангелії Івана та інших робіт переписчики-фальсифікатори не забрали, і тим самим створили величезні проблеми для того міфу який вони намагалися внести в Слово Хреста.
Ще раз пригадаєм як Яхве вигнав людей з Едему тому що боявся аби ті не стали жити вічно! Натомість Хрестос прийшов тому що хотів принести людям безсмертя.
Підіб’ємо деякий висновок:
1)Десятини (Бт.14:17-20,Др.12:11) Належало давати священику, у відповідності з Танахом, обов’язково. Але Хрестос, згідно з Матвієм 17:26, звільняє від цього метода збагачення фарисеїв.
2)Жертвоприношення у вигляді вбивств та спалень тварин та людей (Др.12:11, Вих.22:29,30; Чс.31:40,41, Єремія 46:10). На різних стадіях Танаху то відміняються, то знову вводяться. В загальному сенсі кривава жертва Яхве необхідна. В Новому Заповіті фальсифікатори намагались кривавою жертвою висвітлити Ісуса Хреста яку той нібито приніс Яхве, але основа Хрестового вчення – духовний спротив злу в будь якій формі. Криваві ритуальні сцени взагалі висвітлюються як чисте зло. Так увесь хресний шлях на Голгофу переповнений сатанинськими діями та картинами з боку тих хто власне приносив Хреста як жертву Яхве. Цікаво що в Старому Заповіті говориться – коли Яхве призвав Авраама принести свого сина в жертву, той вже майже заніс ножа, але Яхве його зупинив і помилував дитя. А ось Новий Заповіт стверджує що Авраам таки вбив Ісаака (Євреям 1:17).
3)Обрізання (Бт.17:10). Старий Заповіт стверджує - це «знамення» між Яхве та його обранцями. Але Новий тут іншої думки – «Стережіться собак, стережіться працівників лихих, стережіться обрізання!» до Филип’ян 3:2
4)Клятви (Вих.22:11,Др.6:13,Псалт.62:12,Іс.45:23). Яхве говорит – «ім'ям моїм клянись». Хрестос забороняє клятви, і говорить що вони від диявола (лукавого). Мф.5:33-37. До речі якщо клятви від лукавого – то чому клянеться Яхве?!
5)Проклинання (Др.23:6, Суд.5:23) Старий Заповіт часто говорить про прокльони, як з боку людей, так і з боку Яхве. Але Новий це трактує по своєму – Мф.5:44 «…благословляйте тих, хто вас проклинає…», Рим.12:14 «…благословляйте, а не проклинайте!»
6)Помста (Єзекіїль9:5,6,Левіт24:19,20) Згідно Старому Заповіту помста допустима, а ось Новий говорить підставити щоку та не відповідати злом на зло, аби його не породжувати в собі.
7)Вбивства і смертна кара (Др.21:20,21,Др.22:20,21,Вих.22:18). Звична річ для Старого Заповіту. Так жінок що зрадили чоловіка або просто займались блудодійством потрібно було вбивати камінням, але Хрестос побачивши це безбожництво заступився за таку жінку. Він навіть сказав їй – «Не засуджую й Я тебе. Іди собі, але більш не гріши!».
8)Суботи (Вих.31:14,15) Тих що порушують суботи, згідно Старого Заповіту, потрібно вбивати. Новий Заповіт розповідає як Хрестос з учнями не тримав субот (Лк.6:1,2).
Ми не чіпали також багато зі Старого Заповіту, що прямо не стосується теми – багатоженство «праведників» (Бт.16:1,2), починаючи від Авраама й закінчуючи Соломоном, інтимні відносини між братами та сестрами (Бт.20:11,12), батьками та дітьми (Бт.19:36) й інші речі. Все це + багато іншого, в порівнянні з тим чому навчав Хрестос – лежать на абсолютно протилежних шальках терезів людського світосприйняття, й абсолютно не сходиться відповідно «Старого» то «Нового» Заповітів. По своєму характеру ці книги абсолютно не подібні одна на одну. Старий Заповіт потрібно розглядати як підбірку текстів що містять аналоги ледь не кримінального кодексу, інструкцію для обрядів священства та керуванню людиною свого життя в найдрібніших деталях. Фактично заборонялось відчувати й думати на тему Бога та власного перебування в цьому світі. Все повинно було виконуватись відповідно левітських вчень. Танах містив історію Ізраїлю та фактично національну ідеологію. Новий Заповіт має абсолютно інший характер. Він загально людський і має чисто філософські основи, хоч і містить паралельно інколи розповіді про першопрохідців цього вчення. Тому притчі оповідувані Хрестом часто не сприймались серед юдеїв, які звикли до того щоб левіт чи Закон їм все пояснив. Якщо тримати дві ці роботи – Новий та Старий(Закон) Заповіти, то в цілому складається враження що Євангеліє побудовано таким чином аби мислення людини приспане Танахом почало працювати. І хоча в Старому Заповіті можна відмітити ряд книг наближених до філософських праць, вони в основному датовані хрестиянською епохою і мають явні позичення не характерні Торі. Нажаль, поступова юдаїзація хрестиян і перетворення їх в християн (далі ми розглянемо цю тему детальніше), фальсифікація літератури яка проходила вже в 1-2 ст. по р.х., дещо розмила потужний філософський контекст хрестиянського вчення і посіяла в ньому деякі сенсові розсинхрони. Підбиваючи підсумок по даному розділу, вважаю за необхідне привести слова апостола Павла в його посланні до галатів (2:21) і 1коринтянам (15:56) – «Божої благодаті я не відкидаю. Бо коли набувається правда Законом, то надармо Христос був умер!», «Жало ж смерти то гріх, а сила гріха то Закон.» Так навіщо християни всього світу визнають Закон священним?
Проблематика імен
1) Ім’я Яхве (або Єгова).
Це ім’я грецькою мовою не має перекладу. Його назва на ньому – тетраграмматон (чотирьохбукв’я). В текстах Танаху, арамейськю, воно написано чотирма буквами – יהוה (читаємо з права на ліво): י (йод) ה (хей) ו(вав) ה (хей) – дослівно ЙХВХ. Так як в арамейській писемній (як і древньому івриті) немає голосних, то слово читати потрібно саме так. Більшість дослідників, в т.ч. ізраїльських, прийшли до думки що розповсюджена версія цього імені як Єгова – не коректна.
Сходознавець Шифман писав – «Коли в середині 1го тисячоліття н.е. охоронці юдейської старозаповітньої традиції винайшли спеціальні знаки для зображення голосних, вони к приголосним імені Яхве приєднали голосні від слова Адонай. Тим самим вони сигналізували що потрібно читати не Яхве але Адонай. В результаті вийшло ніколи насправді не існуюче і таке що не читалось – Ієхова». Електронна єврейська енциклопедія також вважає вимову Яхве найбільш прийнятним.
Тетраграмматон – ЯХВЕ, був очевидно формою скорочення від слів записаних в Бутті (17:14): "אהיה אשר אהיה (Я Є, ХТО Я Є), або ж інший варіант – Я СТАНУ КИМ Я СТАНУ. Сказане ж «не вимовляй ім’я Бога твого дарма» юдеї сприймали буквально – не промовляти його взагалі (а не в невідповідних ситуаціях), і замість Яхве прийнято казати Адонай (Адон-господин, ай-множина).
Ще одне ім’я в Старому Заповіті це Елохім, і його прийнято вважати певним титулом, але не іменем Бога. אלוהים – складається з двох частин: אל (Ель – Бог), і закінчення що має фрагмент від слова Яхве (לוה) плюс символ ם який позначає множину. Означає це буквально – боги! Тут потрібно згадати як Яхве в Бутті 3:22 говорячи про загрозу здобуття Адамом безсмертя і його обожествіння каже про богів як вищу касту істот в множині – «Нас», визнаючи тим самим наявність інших рівних йому істот. До слова найдавніші хрестиянські тексти що дійшли до нас – тексти гностиків 2-3 століття, називають божество Танаху – Яхве, одним з архонтів (нейтральних або злих янголів) які створили світ матерії (керують ним граючись в «бога») і до Отця Хреста ніякого відношення (принаймні під час існування часу) не мали.
Слово Елохім, арамейською звучить як Аллах, і успішно перекочувало до ісламу.
2) Ім’я Ісус.
Часто помилково асоціюється з неіснуючим ім’ям Єгова, або з юдейським Ієгошуа (що навіть пишуться по різному). Спростовується цей міф.
В арамейській мові, як і в писемному давньоівриті (якщо він існував взагалі, то очевидно був побудований фактично на арамейській-халдейській мові) – велася практика нумерології. Це означало що кожна буква чи їх сполучення в слові, в певних випадках означала певні числа, котрі в свою чергу могли формувати в текстах символічні сенсові взаємодії між конкретними словами що були розкидані по літературі того часу. Це називалось – гематрія.
Розглянемо два ці імені - Ісус (Єшуа - ישוע) та Ієгошуа (יהושע):
ישוע (ישו) – Єшуа (Єшу) це арамейський варіант ім’я Ісус – відсутній символ ה (хей), який є в слові Ієгошуа. В древньому івриті це артикль слугувавший підсиленням значення слова, виділенням його сенсу. По буквам ім’я читається ЙОД, ШИН, ВАВ, АЙН, (або просто – йод,шин,вав) – ЙШВА або ЄШУ («вав» читається інколи як – У). По гематрії це ім’я 10+300+6+70=386.
יהושע – єврейське ім’я Ієгошуа (йод,хей,вав,шин,айн - ЙХШУА) (згідно гематрії 10+8+6+300+70=394). 386 (Єшуа) та 394 (Ієгошуа) – згідно з правилами гематрії арамейських та юдейських текстів, ім’я Ісус (Єшуа) нічого спільного з ім’ям Хошеа (Ієгошуа) – не має.
Приміром слово «змій» (נחש) і «месія» (משיח), а також слово «מחודש», що означає «обновлений, відтворений», мають числовий еквівалент 358. Справа тут в тому що деякі юдеї та християни, вважали що Месія обіцяний Ізраїлю це той самий «змій», що в Едемі вмовив Єву вкусити яблуко пізнання добра та зла. Згадаємо, що в Новому Заповіті Ісус каже – «будьте мудрими як змії».
Баликінська ікона (Чернігів, Україна). Початок 18 ст. Ісуса зображено з яблуком в руці
Лукас Кранах. «Мадонна з Немовлям під яблунею» 16 ст.(Германія)
Очевидно що фальсифікатори текстів Нового Заповіту були знайомі з гематрією (можливо були левітами), і сенси сховані в Танасі всіляко намагалися відобразити в текстах хрестиян при їх переписуванні. В самому ж Старому Заповіті, нагадаю, говориться про те що Яхве був сам змієм, який дав пізнання добра та зла (Премудрість Ісуса 17:5,6). Так монотеїзм спробував проникнути в хрестиянське середовище, і добро зі злом висвітлити корінням одного дерева. Але це було наперекір словам Хреста: «Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити.» Матв.7:18
Та повернемося до гематрії:
Сума слова «Елохім» (אלהים) 1+30+5+10+40=86. Сума слова «природа» (ивр. הטבע, ха-Тева), тобто Всесвіт, дорівнює також 5+9+2+70=86. Таким чином, древні юдеї ототожнювали, через гематрію, богів з матеріальним світом, а саме в їх рівнозначних еквівалентах (що доречі вкотре доводить глибокий матеріалізм левітських вірувань).
Також (помилкова) вимова ім’я Ісуса Хреста як Ієгошуа, замість Єшуа (Єшу), намагається пояснити це звучанням – Єшуа Га Ноцрі (הנוצרי שוע' ) – себто Ісус із Назарету. Але ж це є лише реконструкцією грецького Ἰησους Ναζαρηνος (Ісус Назарянин). Прибавка הנוצרי (Га Ноцрі) до ім’я Єшуа (שוע') немає нічого спільного з походженням і правилами вимови самого імені людини. «Га» - означає «із»! Неможливо уявити що Єшу, рідні та близькі або ж учні що майже всі були самі з Галілеї, називали – Ісус із Назарету (Єшуа Га Ноцрі), тим самим недоцільно вказуючи на Його географічне походження. Ще смішнішим виглядає намагання декого вписати в корінь імені вставки «Га» (із) нічого з першочерговим словом спільного не маючої.
В своїх твердженнях, скажімо секта Свідків Єгови (Ієгови), ототожнюючи Хреста з юдейськими Ісусом навином (правильно читати як Джошуа Навин) говорить що ім’я Ісуса має «усічену» форму від Ієгошуа (їх юдейський варіант написання виглядає так – יהושוע) і ділиться начебто на дві частини – «Ієгова» і «спасіння». Але ж слово Ієгошуа пишеться без п’ятої букви - ו «вав» (יהושע) і складається не з шести символів, як фальсифікують ієговісти, а з п’яти! Ім’я ж Хреста не має символу ה «хей», а символ ש «шин» і ו «вав» стоять не в тому порядку! Таким чином, слова יהושע (Ієгошуа) і ישוע (Єшуа) виходячи навіть з пунктуації написання, не мають нічого спільного.
Наостанок розберемо по частинам пропонований ієговістами варіант імені Ієгошуа, в тому вигляді як вони його пропонують – יהושוע і пояснюють як сполучення слів «Ієгова» та «спасіння». Перша частина (з права на ліво) це всього лише символ «йод» - י, навряд чи схожий на слово Ієгова (Яхве). Навіть якщо і взяти символ «йод» з наступним символом (що лежить правда вже в наступній частині – «спасіння») – «хей» ה, і уявити що це є перші дві букви ім’я Яхве (Ієгова) יהוה то все одно така версія не витримує жодної критики. Чесно кажучи варіанти з «усіченням» імені божества Яхве «наполовину» чи ще якось – не реальні і відверто богохульні з точки зору левітської релігії. Далі, після символів «вав» та «хей» іде слово ושוע яке начебто означає слово «спасіння». Хоча це слово пишеться дещо інакше – הוֹשֵׁעַ. Нажаль зазомбованим масам людей які не прагнуть до особистого розбору термінів, варіант зі спільністю Ієгови та Єшу, при своєму надуманому символізмі та містичності, здається переконливим. Таким чином, зацікавлені сили всіляко намагаються продовжувати традицію фальсифікації текстів і термінів в т.ч.
Хоча все переосмислення імен не так важливі, бо це є лише реконструкції, які звучали на іншій мові і по іншому. Оригіналом текстів що дійшли до нас є грецький, а значить і ім’я маємо наступне – Ιησους (Ісус).
3)Христос чи Хрестос, християни чи хрестияни?
Χριστός (Христос) – грецький аналог слова Мошиах (Месія, Помазаник). Слово χριστoν – мазь.
Χρηστός (Хрестос) – означає грецькою – «Благий», «Світлий»… Має доволі багато пояснень що всі несуть позитивний сенс слова.
Різниця в тому що Христос не може бути Богом, бо він «помазаник» божий – посланець чи обранець. А Хрестос – і є Бог.
В хрестиянських традиціях це слово першочергово писалось як Хрестос. Як бачимо букву η (ета) змінили на ι (йота), і слово почало нести інший сенс. З Бога Благого Хреста фальсифікатори зробили Христа-Мошиаха, юдейського Месію (спасителя юдеїв та помазаника Яхве) що був обіцяний пророками Ізраїлю. До слова - «Спаситель» грецькою Новозавітних творів звучить як Σωτήρ і застосовується до Ісуса окремо, тим самим визнаючи те що Він Спаситель але не «помазаник Яхве-Мошиах».
Хрестос, як прийнято вважати у відповідності з nomina sacra, в текстах Нового Заповіту позначається двома буквами – ХС. Тому повністю побачити правильне написання, та й ще враховуючи закритість рукописів, доволі важко.
В Синайському Кодексі кінця 4 ст. по р.х слово хрестияни пишеться через Н (ета) XPHCTIANOYC (Хрестияни, Благі люди, наступники Благого), але на фото фрагменту синайського рукопису нижче ми бачимо що буква Н підтерта і перетворена в – І (йота). Знахідки з Наг-Хаммаді, гностичні рукописи 2-3 ст., також пропонують написання хрестияни (xrhstianos). «Якщо хто опускається в воду, виходить звідти, нічого не отримавши, (і) каже: Я – хрестиянин, - він взяв ім’я в борг. Але якщо він отримає Дух святий, він має в якості дару ім’я.» Кодекс ІІ Євангеліє від Филипа 59(63) (див.ілюстрац.).
В найдавнішому на землі храмі хрестиян ІІІ ст. в Галілеї ім’я Ісуса пишеться так само - Χρηστός (Хрестос). До честі української хрестиянської традиції, на деяких церквах (с.Снидівка, Ів.-Фр. Обл.., с.Пилатківці, Терноп.обл.) слово Хрестос написано у відповідності з історичною справедливістю. Дивно, але всі рукописи, в т.ч. і гностичні, де пишеться саме – «хрестияни», продовжують вперто перекладати як «християни».
Фрагмент Євангелії Філіпа. ІІ Кодекс Наг-Хаммаді. 2ст. по р.х. Написання – хретияни (xrhstianoс). «Я – хрестиянин, - він взяв ім’я в борг. Але якщо він отримає Дух святий…»
Синайський кодекс 4 ст.по р.х., фрагмент Діянь Апостолів (11:26) «І збирались у Церкві вони цілий рік, і навчали багато народу, і в Антіохії найперш хрестиянами названо учнів.» (Cлово "Хрестияни" підтерто і перероблено на "Хрисиян")
Синайський кодекс 4ст.по р.х., Перше послання Петра 4:16 «а коли як хрестиянин, то нехай не соромиться він, але хай прославляє Бога за те.»
Синайський кодекс, Євангеліє Матвія (Хрестос написано скорочено – ХС)
Підлогова мозаїка хрестиянського храму м.Мегідо (Галілея), приблизно 3 ст. по р.х. «в пам’ять про пожертву, що вона зробила для закупівлі столу для церкви Господа нашого Ісуса Хреста»
Доктор богословських наук та філософії Керол Бірбауер, в своїй роботі «Антитези» (присвяченій «Антитезам» Маркіона), робить зауваження що ранні манускрипти і тексти з Синайського кодексу вміщують тільки слово Χρηστός (Хрестос) (Євангеліє Івана 1:21,4:25). Після 4 століття вже йде фальсифікація цього терміну.
4) Слово «Бог» в Новому Заповіті – не пишеться тетраграмматоном (на відміну від грецької септугіанти), але слово пишеться – θεος (Деус). Навіть слова Саваоф немає в новозавітній традиції. Слово «Господь» - не «Адонай» (як в Танасі) але Κυριε (κύριος) (Куріос). При чому даний термін застосовується як до Бога так і до смертного.
Причини переваги у фальсифікаторів Нового Заповіту
Єврейські общини в стародавньому Єгипті були досить розповсюдженим явищем. Починаючи з 4 ст. до р.х., за часів Александра Македонського, юдеї формують велику діаспору в Александрії, де пізніше (130 рік до р.х.) зроблять грецький переклад Танаху (септугіанту). Очевидно, ця праця була написана з ціллю повернути в духовне лоно Юдеї тих натуралізованих юдеїв, які вже забули мову пращурів і володіли в основному грецькою. Септугіанта пізніше стала базовим текстом для тих юдеїв котрі контактували з хрестиянами 1 ст., і намагалися ввести своє вчення в Слово Хреста. При створенні септугіанти автори не чіпали тетраграмматон але лишали «ім’я» Бога сполученням «Яхве», що в свою чергу не співпадає по стилю з хрестиянськими текстами де Бог та Господь то Деус та Куріос.
Шкіряний сувій Септугіанти під назвою «Малі пророки Нахаль Хевера», який складається з фрагментів книг Йони, Міхея, Наума, Аввакума, Софонії і Захарії. В ньому тетраграмматон (יהוה – вказано стрілкою) не було перекладено словом κύριος (Господь), а збережено в єврейському написанні.
Як вважав Керол Бірбауер ім’я Яхве що переводилось інколи як «Господь» в Септугіанті, стало зручною знахідкою для тих, хто намагався в наслідку сховати розбіжності Новозавітного Господа (Отця) з старозаповітним Яхве. До речі в самих Діяннях 5:28 зафіксовано як левіти шаленіють від того що апостоли навчають маси людей не тим ім’ям Бога яке було прийнято в Танасі.
Юдеї еліністичних держав мали свої общини вже при Александрі Македоському. Після Хасмонейського повстання багато з них були продані до рабства і землі Греції.Але єврейській общині пізніше була надана автономія, відома як Романійці.
Кількість юдеїв у Римській імперії була така велика, що під їх впливом розповсюдився добровільний прозелітизм серед елінського та римського населення. Найвпливовішою прозеліткою серед елінів була адіабенська цариця Єлена, серед римлян Онкелос.
В Римі перші євреї з'явились біля 160 року до р.х. В результаті греко-сіро-юдейських воєн євреї шукали допомоги в Римі і з того часу почали формувати (в т.ч. з біженців) там свою діаспору. Поки хрестиянство Риму ставало на ноги (набрало авторитету, вже будучи фальсифікованим, лише в 4 ст. по р.х.) євреї там уже мали свої синагоги (12 шт.). В другому столітті, коли хрестиянин Маркіон тільки намагався розповсюджувати тексти апостола Павла, в Римі вже існувала Ієшива (вищий релігійний юдейський навчальний заклад). Різні джерела дають цифру мешканців Риму 1-3 століть – юдеїв, приблизно від 20ти до 40ка тис.
Важливо розуміти масштаб і авторитет в Греції і особливо в Римі, яким володіли левіти в ті часи коли хрестиянство було репресованим та фальсифікованим. Потрібно також розуміти що тексти, які вміщували вчення Ісуса Хреста, розповсюджувались в основному людьми яких переслідували. Майже всі апостоли були знищені. В той час коли багато поклало своє життя на богослов'я, переписчики літератури (очевидно левіти або їх засланці), тихо творили свою чорну справу – примішували до хрестиянства юдаїзм. Заяви про єресі, в сторону таких істиних послідовників Хреста як Маркіон (починав в першій половині 2 ст.), були зроблені людьми які жили аж через 50-200 років після власне смерті Маркіона. Така плеяда «отців-єресіологів», які не знали істини або ж працювали на левітів «викриваючи єретиків», як Іриней Ліонський (160-202 рр. по р.х.), Тертуліан (165-240 рр.), Іпполіт (3 ст. по р.х.), Епіфаній (3-4 ст. по р.х.) – не те що не бачили Ісуса чи апостолів, вони навіть Маркіона не застали. Ці люди, переважно були безумовно віддані ділу церкви, але нажаль обмежені та ідеологічно підвласні юдейським течіям. Можливо й те що до кінця другого століття література першого століття, яка б на 100% висвітлила правду, була вже знищена.
Хрестияни.Маркіон.Гностицизм
Донікейський період хрестиянства, з 1 по 4 століття, переповнений всілякими тайнами. Відомо тільки що до Першого Нікейського Вселенського собору в 325 році, хестиянство було доволі різноманітним (в силу географії та етносів) та переслідуваним (левітський фактор). Марій Юстиніан (Святий Юстиніан), римський філософ 2 ст. р.х. відмічав що саме «євреї завжди були за спиною хрестиянських переслідувачів. Вони мандрували по державі, всюди ненавидячи та підриваючи константи хрестиянської віри».
В посланнях Павла ясно видно, що фарисейська партія левітів знищувала хрестиянство (гл.1:13,14) і «фальшують» слово Боже (2коринф. 2:17), тому й не дивно що воно знаходиться сьогодні в такій формі. Різноманітна т.н. апокрифічна (термін запозичено в гностиків) література, що датується тим часом, відображує рівень проникнення юдаїзму в середовище хрестиян. Але головні два направлення виділились саме в той період завдяки намаганням фарисеїв-левітів ліквідувати своїх палестинських (ханаанських) конкурентів. Це була юдо-християнська література (праці що основувались на вченнях і історіях Ісуса Хреста, але всіляко розбавлена юдаїзмами) і гностична (вчення контрюдаїстичне, також побудоване на вченнях Ісуса але більш міфологізоване). Перемогла в результаті більш агресивна «школа». За імператора Костянтина вже була сформульована офіційна позиція церкви (через декілька століть після появи гностиків) по відношенню до даної літератури, і вона стала очевидно більш ідеологічним вибором влади Риму та левітської сили, аніж перемогою богословської аргументації. «Єретиків» гностиків знищили а їх літературу в більшості спалили. Юдо-християнство перемогло! Але завдяки знахідкам т.н. апокрифічної літератури в 19-20 ст., а також спогадам «єресіологів» сьогодні в кожного є можливість оцінити праці перших хрестиян, або принаймні наближені до них.
Ще до знахідок в Наг-Хаммаді (Єгипет) Європа мала ряд книг середньовічча, які відзеркалювали погляди гностиків 1-3 століть. Серед них – «Таємна книга Івана», яка навіть визнавалась священною і переховувалась в деяких монастирях. Сьогодні декілька рукописів знаходяться в Ватикані, але загалом, в свій час була переслідувана інквізицією, бо ж не сходилась з офіційною позицією юдо-християнства (або просто – християнства). В цій праці розповідається про бесіду Ісуса з учнем Іваном, братом Андрія, і про розповідь Господом таємниць світостворення та людської помилкової уяви щодо Отця-Бога. Головною сенсацією було зображення старозаповітного божества – архонтами (темні чи нейтральні сили), які створили Землю та Адама з Євою, і обмежили людство від правди про Надматеріального і Вічного Отця цілковитого добра, який був поза матеріальним світом і лише в подобі Хреста явився людству. Таким чином книга була спробою повернутись до першоджерел і до справжнього хрестиянства, розділити все існуюче (але миттєве) і надіснуюче (вічне) на творіння зла та добра відповідно. Світ матерії уявлявся злим та сатаністичним, створенням злих сил, але частково здібним до переходу і спасіння в світ нематеріальних форм – світ Отця. Старозаповітня думка про те що Господь може бути причиною смерті, лих, вбивств і т.д. – абсолютно і логічно відкидувалась. Ця праця звісно була приреченою в свій час і вважалась надскандальною. Багатьма священниками сприймалась лише як фантазія єретиків середньовічча. Але знахідки в 1945 році в Єгипті – вразило весь світ науковців що займались проблематиками християнства. Біля поселення Наг-Хаммаді випадково вдалось виявити цілий пласт різноманітної гностичної літератури. Гностицизм будувався на тому що Хрестос дав таємне знання своїм учням (а ті його розповсюдили серед наступників) – гнозис, яке дало можливість побачити світ по іншому, виявити його зле коріння, походження та правила існування. Цим гностики не були схожими на інші релігійні напрямки. Тексти з Наг-Хаммаді тільки підтвердили «Таємну книгу Івана» як працю яка намагалась відродити хрестиянство. Сучасна біблійна новозаповітня література не може похизуватись рукописами які б підтверджували її аутентичність з віруваннями перших хрестиян, так як вся вона в основному датована починаючи кінцем 4 ст. р.х. Література ж Наг-Хаммаді датована 1-3 ст.! Більш того, без знання гностичної традиції неможливо аргументовано повністю пояснити та зрозуміти такі праці в Біблії як Євангеліє Івана а також його послання та Павла. Фрази – «весь світ лежить у злі», «не любіть світу», «хто любить світ той Бога не пізнав», «Бога не бачив ніхто й ніколи», «це два заповіти: один від гори Сінай, що в рабство народжує», «Але як і тоді, хто родився за тілом, переслідував тих, хто родився за духом, так само й тепер», не можливо зрозуміти в повній мірі не будучи знайомим з працями гностиків. А ось цей уривок з послання Павла чисто гностичний:
До ефесян 2:1-3 «вас, що мертві були через ваші провини й гріхи, в яких ви колись проживали за звичаєм віку цього, за волею князя, що панує в повітрі, духа, що працює тепер у неслухняних, між якими й усі ми проживали колись у пожадливостях нашого тіла, як чинили волю тіла й думок, і з природи були дітьми гніву, як і інші,»
Природа тіла – зла, правила світу – такі ж… Але ж згідно зі Старим Заповітом – усе створив Яхве і все з його волі, а значить і всі проблеми людей та матерії на які вказує Новий Заповіт (засуджуючи їх і Яхве)! Чистої води гностицизм, прихований правда завдяки фальсифікаціям! Цитата з послання до ефесян (як і багато інших) доводить гностичну (а точніше хрестиянську) основу Нового Заповіту що закладена в цій праці, і яку вирвати не вдалося. Перед фальсифікаторами стояло наступне завдання – або замість тих хрестиянських текстів 1-2 ст. написати для хрестиян щось абсолютно інше (щ обуло неможливим), або ж запустити своїх людей до хрестиян та поступово робити юдейські «ін'єкції» при переписі хрестиянських праць. Тих хто були незгодні та занадто буйні «всім колективом церкви» проклинали, єретиїзували та переслідували. Парадоксально але згадки про фальсифікації хрестиянства залишились у апостола Павла (Галатам 1:6). Павло сам визнає що переслідував церкву Божу коли був фарисеєм! До речі він, ставши хрестиянином, висміював спроби придумати Хресту всілякі родослінві (які пізніше таки вписали левіти до двух Євангелій). Павло вімічав що саме фарисеї переслідують хрестиянство, з'являється брехня у вченні. Але нажаль роботи Павла також не обійшла ця хвиля фальсифікацій.
По свідоцтвам Ієринея, Іпполіта, Тертуліанна творцем гностицизму був дехто Симон Волхв. Він як і апостоли з Хрестом не був юдеєм, але був народжений в Самарії. І оскільки Самарія була в конфліктних відношеннях з Юдеєю, коріння контрюдаїзму, яке присутнє в гностиків, повісили на цього міфічного самарянина. До речі Діяння, які були написані задовго після вбивств апостолів, розповідали про Волхва як смиренну людину (хоч і не досвідчену) – він визнав свою дурість і попросив Петра за нього помолитись.
Маркіон
У світлі згаданої боротьби левітів проти хрестиян, потрібно відмітити роль Маркіона як вияв хрестиянського спротиву. Ця особистість зіграла видатну роль в уявленні непростих процесів що проходили в другому столітті з хрестиянами. Маркіон народився в Синопі (Греція, тепер північ Туреччини – біля Чорного моря) біля 100-го чи 80-го року по р.х. Був заможним судновласником, але в решті поклав життя на бородьбу за істину Хрестового вчення. До Риму прибув в 142 році. 20 років займався проповідуванням. Доктор Ларднер, на основі свідоцтв Ієроніма і Августина, стверджував що «Маркіон мав наступників в кожному народі під небом». Така неймовірна популярність серед населення Римської імперії пояснюється досить просто – позиція і вчення, яке доносила ця людина, булок уди гармонічніше, переконливіше, а головне само собі не суперечливе, аніж намагання юдействуючих висвітлити Ісуса Хреста по своєму. В своїй праці «Антитези» Маркіон протиставляв божество юдейське – Яхве і Отця Хрестового, Закон і Євангеліє, в чому безумовно наслідував Павла, якого вважав справжнім хрестиянином. В 145 році він видав перший праобраз Біблії. Розуміючи що священні тексти потрібно об'єднати в єдину працю, аби позиція хрестиянства була куди сильніша, Маркіон об'єднує послання Павла та Євангеліє (пізніше перероблене і відоме нам як Євангеліє Луки) в один корпус. Послання під назвою «Апостол» включають в себе 10 праць Павла. Там немає послання до євреїв, Тимофею і Титу (написані після 160 року). Тексти «Апостола» дещо відрізняються від теперішнії їх варіантів – вони не містять юдаїзми. В Євангелії Господньому відсутня «родослівна» Хреста, і відсутня історія про обрізання Ісуса. Якщо згадати що апостол Павло був проти всяких вигадок з родослівними Бога, то сучасні Євангелії від Матвія та Луки (які містять ці юдейські нісенітниці) не можуть претендувати на 100% у такому вигляді на Слово Хрестове! Згідно Епіфанію Євангеліє Господнє (видане Маркіоном) у порівнянні з канонічним – не має перших 3 глав і має біля 78 уривків які не сходяться по сенсу.
Євангеіє Господнє VII:22 «все передане Мені Отцем моїм: і хто є Син, не знає ніхто, крім Отця, і хто є Отець, не знає ніхто, крім Сина, і кому Син відкрив».
Це «відкриття» вважалось гнозисом (знанням)!
Маркіон народившийся в Синопі, очевидно, як стверджує німецький вчений Барінг-Гулд, прийняв ці рукописи від місцевої церкви яка в свою чергу отримала їх від Павла. Коли Маркіон приніс їх до Риму то стикнувся з антихрестиянськими позиціями. Він напевно вирішив дати відпір на основі святих писань, але в подальшому як бачимо був проклятий священниками а його послідовники, хоч і вели цнотливий образ життя подібно монахам, але були знищені (в кращих традиціях Старозаповітних традицій). Потрібно розуміти також і те що Маркіон був глибоко віруючою людиною. Він був далеко небідною людиною, але поклав усе за для розповсюдження рукописів Павла у ворожому антехристиянському середовищі.
З 3 по 19 ст. Маркіона звинувачували в фальсифікації завдяки зусиллям Епіфанія і Тертулліана (які жили значно пізніше після нього). Більш того рукописів які б доводили маркіонівську фальсифікацію не існує, оскільки всі вони датовані значно пізнішим часом! Єписком Марш був першим хто заступився за наступника Павла, і визнав що доказів використання Маркіоном сучасної версії Євангелії Луки не існує. Барінг-Гулд не приймав думки – що така богобоязлива людина як Маркіон могла фальсифікувати Хрестове вчення. Та й мотиву для подібної фальсифікації не було жодного! Вчений також відмітив що тексти видані маркіоном мають значно гармонічнішу форму (сенсову) аніж їх канонічні пізніші версії. Брук Фос Весткотт, англійський біблеїст та богослов, також сумнівався в тому що Маркіон фальсифікував хрестиянські праці.
Сьогодні спроби викрити Маркіона в єресі не втратили своєї актуальності, але в цілому вони не мають нічого спільного з правдою і тим що відстоював цей хрестиянин. Приміром диякон РПЦ Андрій Кураєв стверджував на одному зі своїх семінарів що Маркіон відкидає факт воскресіння Ісуса. Але як бачимо з реконструкції Євангелія виданого Маркіоном це не так:
Єв. XVII:25 «А ті що сподобились Бога, і того віку і воскресіння з мертвих ані женяться, ані заміж не виходять»
Єв.ХХІ:5,6 «І коли вони були в страху і нахилили лиця свої до землі, ці в білих одежах сказали їм: що ви шукаєте живого поміж мертвих? Він воскрес; згадайте, що Він сказав, коли був ще живий»
Хоча мабуть представники РПЦ сьогодні вважають більш за потрібне - «викривати» стародавніх діячів що поклали власне життя й кошти задля розповсюдження Хрестовго вчення, аніж ліквідовувати проблеми в середині церкви.
Повертаючись до згаданого Євангелія Господнього (яке видав Маркіон) зазначимо цікаву там цитату – «Ісус знищував Закон (юдеїв)», яка також присутня у канонічному посланні Павла до Ефесян але вже відсутня у канонічному Євангелії Луки (кальки з Євангелії Господньої).
Євангелія Господня ХХ:2 «І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і знищує Закон та пророків, і забороняє податок давати кесареві, і спокушає жінок та дітей»
Євангелія Луки 23:2 «І зачали оскаржати Його й говорити: Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він, Христос Цар.»
До Ефесян 2:15 «Він Своєю наукою знищив Закона заповідей»
В посланнях Павла до галатів та коринтян Закон левітів (т.з.Старий Заповіт) теж відкидається (1Корин.15:56,Галат.2:21).
Чарльз Уайт в своїй праці «Контури Євангелія Маркіона» блискуче проаналізував тексти Євангелія Господнього і Євангелія Луки, і довів юдаїзацію що мала місце бути в останньому тексті. По відношенню до праць Маркіона він написав вказуючи на їх первинність: «Євангеліє Маркіона більш просте і природнє не тільки по манері вираження, але й за порядком викладення».
Намагання принизити сьогодні роль гностиків сьогодні носять часто смішний характер. Так Олег Платонов у праці «Терновий вінець Росії Таємниця беззаконня – юдаїзм і масонство проти Християнської цивілізації» пише:
1)Найрозповсюдженішою таємною сектою, яка боролась з Християнством в перші століття його проявлення, були гностики, що черпали свої ідеї в юдейській кабалі.
2)Творець світу у гностиків займав другорядне положення в порівнянні зі «знаючими», або гностиками.
3)Засновником гностичних сект був кіпрський єврей Симон Волхв, учень олександрійської школи юдейського філософа-каббаліста Филона.
4)Спираючись на Священне Писання, Святий Іриней показував сатанинську суть гностиків, їх аморальність, що переходила в розпусту, повну свободу від моральних законів…
Спробуймо максимально коротко відповісти на ці тези Платонова:
1)Юдейська кабала виникла лише в 12 ст. по р.х.! Перша достовірна згадка про гностиків датована певно 2 ст. по р.х. Бачимо що Платонов спізнився, або поспішив на 1000 років! Гностицизм не був дитям юдаїзму (тим паче неіснуючої тоді кабали), так як мав абсолютно іншу філософську основу, лексику і стиль. Більш того гностичні ідеї в Новому Заповіті це те що дозволяє відрізнити християнське вчення від юдаїзму (Танаху). Хоча в середовищі гностиків були юдеїзовані течії, але в цілому першочерговий гнозис не мав з ними нічого спільного. Науковці 20 ст. що займалися проблемами стародавніх текстів, такі як Грюнвальд, Меер, ван Уннік, Перкінс – абсолютно відкинули ідею юдейського коріння гностиків.
2)Якщо Платонов мав на увазі Яхве, то гностики ніяк себе не позиціонували відносно цієї сили. Якщо ж мався на увазі Бог, то твердження про самовозвеличування над Отцем гностиків є нісенітницею. Вони розділили все на матерію і її творців - Архонтів (злих або нейтральних) і позаматерію Бога-Отця, який не міг за своєю «природою» чи сутністю приймати участь у злі світу або творити його зі своєї волі, як це робив Яхве. Це був Чистий Дух що знаходивсь абсолютно в іншій площині, і такий що не взаємодіяв зі смертною матерією (але з'явився у вигляді Хреста щоб вказати людству на шлях порятунку та природу їх світу). Називати гностиків самозвеличившихся над Богом – не логічно.
3) «кіпрський єврей Симон Волхв». Насправді, якщо Симон і існував (що заперечують багато спеціалістів), він не міг бути євреєм, тим паче з Кіпру. Симон, за переданням, народився в Самарії (м.Гіттон) в якій євреї не мешкали з часів ассірійського колоніалізму. Також з нового Заповіту нам відомо що Симон, побачивши проповідників Івана та Петра, в своїй простолюдській простоті попросив їх щоб ті посвятили його в свої таємниці (гнозис), і очевидно не маючи досвіду в розмовах з проповідниками запропонував їм за це гроші. За це Петро відторгнув Волхва, і той зрозумівши свою помилку, смиренно попросив помолитись апостолів за свою душу. Бачимо навіть Діяння Апостолів показують досить смиренний хоча й недосвідчений образ Симона Волхва.
4)Гностики вели досить цнотливий образ життя. Наприклад послідовники Маркіона жили подібно до монахів, не їли м'яса і на одружувались. Маркіоніти дозволяли також жінкам хрестити дітей, в чому прирівнювали обидві людські статі. Але були знищені далеко не по Хрестовому вченню!
Ще до знахідки в Наг-Хаммаді, такі німецькі дослідники ранньохрестиянських текстів як Рудольф Бультман, розглядали Новий Заповіт як дещо пост-гностичне. Після знахідки гностичної літератури в Єгипті багато вчених тільки підтримали гіпотези Бультмана. З німецьким науковцем також погодився Джеймс Робінсон – спеціаліст робивший переклад знайдених рукописів англійською мовою. І хоча ці тексти переважно написані в кінці 2 та 3 століть (деякі можливо датовано 1 ст.), в цілому вони розвивають теми «сховані» в Новому Заповіті і безумовно є наслідком думки перших хрестиян.
З приводу можливого юдейського коріння гностицизму ізраїльський вчений з Єрусалимського Університету – Іфамарь Грюнвальд вімічав: «гностицизм кристалізувався в атмосфері тотального відкидання юдаїзму». Продовжуючи думку Грюнвальда відмітимо що за часів Ісуса Хреста (як і після Нього) сприйняти і підтримати таке вчення могли переважно регіони Ханаану (Палестини) які знаходились в культурологічному протистоянні з левітською Юдеєю. Цими регіонами були Самарія та Галілея. Грюнвальд вважає, що всі гностичні праці 2-3 ст. які містять в собі деякі паралелі з історіями Танаху, обов’язковим чином адресувались євреям, а сенсова антиюдаїстичність формувалась під дією хрестиянства (в основному позицій Павла). Хоча Грюнвальд і не пояснював яким чином гностики збирались залучити юдеїв до своїх рядів нападками на Закон їх батьків, краще тут згадати наступне зауваження єврейського вченого – «тексти писались для юдаїзованих християн». Таким чином – хрестиян які населяли (чи походили звідти) Галілею та Самарію (регіони частково визнаючі культ Яхве, але кровно були язичниками а не євреями). Хоча звісно доля євреїв у формуванні гностицизму 2-3 ст. була доволі відчутною, що видно з таких праць як Апокаліпсис Якова (1,2), Мелхіседек та ін., хоча навряд чи уродженці Юдеї могли формувати більшість послідовників Ісуса Хреста, в міру їх менталітету, історії, та специфіки левітської релігійної системи панувавшій над суспільством.
Грюнвальд вважав – якщо передбачати гностицизм (як форму постапостольского хрестиянства), наслідком відгалудження юдаїму – це значить визнати наявність «єресі» в середині юдейства, що було, за його думкою, неможливо в ті часи. Подібність деяких історій в певних текстах Грюнвальд пояснив «вдалим співпадінням сприяючих ідеологічних і історичних фактів». Очевидний антиюдаїзм в текстах Наг-Хаммаді був, очевидно, формою самооборони і відповіддю хрестиян коптів (2-3 ст.) на юдаїстичний наступ. «Гностичне протистояння юдейському вченню повинно було бути осмисленим. Це могло бути доцільним тільки по відношенню до людей, що бачили доцільність гностичної аргументації проти юдейської традиції» І.Грюнвальд. У світлі цієї фрази вибудовується картина – вже за часів маркіонітів література хрестиян піддається юдействуючим впливам. Гоніння хрестиян прочинаючи з апостольської проповіді – особливо жорстокі владою Риму, при тому що позиції левітів там були серйозні. В таких жорстоких умовах переслідувань і фальсифікацій, нападок на хрестиянство левітами (як писав Павло та деякі хрестиянські діячі 1-2 ст.), гностики вели у відповідь свою антиюдаїстичну полеміку зафіксовану в їх роботах. Стоючи на тому що Закон і Яхве були злом, вони намагались відштовхнути хрестиян від зовнішніх впливів юдеїв.
Частина дослідників скептично відносилась к гностицизму як «дохристиянської філософії». Професор Дж.М.Робінсон на конгресі в Єлі в 1978 році, присвяченому дослідженням Наг-Хаммаді, зробив заяву: «на даному етапі ми не знайшли жодного гностичного тексту, явно передуючого виникненню християнства». Хоча пізніше Робінсон визнав, що дану проблему вирішити навряд чи вдастся. І хоча тексти гностиків, як вказувалось вище, датувались в середньому 2-3 століттям – ряд дослідників цього питання інтерпритували сучасний Новий Заповіт через призму розвиненого гностицизму. Так Мак Рей, Рудольф, Кестер, Шмітальс відмічали: «гностицизм є вагомим елементом герменівтичного кола для розуміння Нового Заповіту». К.М.Фішер вважав що Євангеліє Івана 10:1-18 можливо зрозуміти тільки «на фоні гностичного міфу як ми його знаходимо в «Тлумачення про душу» з Наг-Хаммаді». Бультман стверджував що пролог в Євангелії Івана це дохристиянський гностичний хрещальний гімн. В працях апостола Павла (1,2 послання до коринтян), як і в Івана, використовується та ж лексика що знайдена в гностичних текстах 2 століття (софія «мудрість», гнозис «знання», еон «вік», логос «слово» і т.ін.) що не властиво юдейській релігійній літературі. Це наштовхнуло дослідиків на думку – або апостол Павло сам сповідував гностичні ідеї або ж він писав гностикам в Коринфі. Вчені Г.Канцельман і С.Аром спростували останню думку, а Р.А.Хорслі, в ряді своїх статей, опонентів Павла в Коринфі називав не гностиками, а еліністичними юдаїстами.
Грюнвальд в ракурсі виникнення гностицизму доволі влучно зазначив: «погляди, що існував юдейський гнозис, з котрого виник гностицизм, або що гностицизм виник з юдаїзму, уявляються мені такими що виводять занадто багато з дуже малого». І справді при прочитанні доволі складних і переповнених метафізичною думкою текстів – не виникає жодних асоціацій зі Старим Заповітом. В юдейському корінні гнозису сумнівались і Меєр, ВанУннік, Перкінс.
Потрібно відмітити що на користь гностиків, як найбільш близьких вченню Ісуса і віддалених від юдаїзму, говорить теорія про Святу Трійцю щ обула визнана офіційною церквою. Справа в тому що жодна книга Старого Заповіту не каже про три вираження Бога. Навіть в Новому Заповіті вчення про Трійцю дуже розмите (фальсифікатори всіляко намагались знищити основи Хрестових вчень). Але тут як завжди на допомогу приходять гностики:
«Він сказав мені: «Іван, Іван, чому ти сумніваєшся або ж чому боїшся? Хіба тобі чужий цей образ? Це так: не будь малодушним! Я той, хто [з вами] весь час. Я - [отець, я] – мати, я – син.» Кодекс II,IV Апокриф Івана 5,10
«Три сили виникли від нього; вони:Отець,Мати, (і) Син, з живого мовчання, що виходить з нетлінного Отця.» Кодекс IV, III Євангеліє від єгиптян
«Тепер Голос, що виник з моєї Думки, існує як три константи: Отець, Мати (і) Син.» Кодекс XII Троєвидна Протенойя
«Висша божественна тріада: Отець, Мати і Син» Кодекс III Апокриф Івана 1:1
Професор Робінсон і К.Кольпе відмічали дивовжині паралелі між трактатом «Троєвидна Протенойя» і прологом канонічного Євангелія Івана. Ряд вчених вважали що в цій гностичній праці є багато новозавітніх алюзій не тільки на тексти Івана але й на решту три Євангелії разом з посланнями Павла.
До речі Грюнвальд зауважив що гностики явно вплинули на сам юдаїзм. Так в компіляції мідрашів 8 століття - Perkei de – Rabbi Eliezer а також в каббалі (Zohar) 13 ст. – є елементи гнозису.
Нажаль українського перекладу Наг-Хаммаді не існує, а російські перекладачі залишили більшість термінів без перекладу, в грецькому еквіваленті їх значення. Це часто перешкоджає проводити паралелі між Новим Заповітом і гностицизмом для вітчизняного читатча. Цей фактор вносить свою частку в уявні розбіжності сенсів основи канонічних творів та єгипетських знахідок.
Дмітрій Алєксєєв, в своїй доповіді на засіданні Санкт-Петербуржського Релігійно-Філософського Семінаріуму розділив Новий Заповіт на корпус Івана з Павлом і решту текстів. Він відмітив: «принциповою різницею між цими двума групами є вживання (або не вживання) певних слів, термінів і понять богословського характеру, тобто все той же понятійний апарат. При цьому сам стан текстів дозволяє передбачити що корпуси Івана та Павла спочатку були чимсь єдиним, але були піддані грунтовному редагуванню в юдо-християнському середовищі. Тоді коли друга група створювалась в тому ж середовищі, але вже не на основі редагування, а на основі використання текстів-попередників як літературних джерел». Алєксєєв зазначає що створювали літературу мужі, а фальсифікували – муж лани, тому що сенсів розсинхрон доволі помітно, а інколи просто смішний. Так в роботі юдаїстів «Послання Апостола Павла до Тимофія» (6:20) згадана книга Маркіона «Антитези» (в рос. син. перекладі - «прекословия лжеименного знания»). До слова, Павло помер ще за 80 років до виходу «Антитез» Маркіона і ніяк не міг згадати її в своєму посланні, тим паче в посланні до Тимофія яке було написане приблизно в 160 році (навіть Маркіон був вже мертвим). Достатньо показово, чи не так?!
Гностицизм в роботах Павла та Івана
В сучасному вигляді фраза Євангелії Івана 1:3, де описано Божествене створення всього світу, написана: «παντα δι’ αυτου εγενετο, και χωρις αυτου εγενετο ουδε εν» і звучить як «Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.» Тобто грубо кажучи – Бог створив усе. Як відомо, сучасна Біблія написана з Синайського Кодексу, і неймовірно але ця фраза там написана інакше! В таких рукописах як –унціала 01 (Син.Кодекс) датована 4 ст., унціала D (Codex Bezae) 5 ст., манускрипт р66 (2ст.) – замість слова ουδε εν стоїть ουδεν. При чому в р66 (найстаршому рукописі) після «оуден» стоїть крапка. Слово ουδεν з грецької перекладається як «ніщо». А фраза загалом в цих рукописах написана як: «παντα δι’ αυτου γεγονεν και χωρις αυτου γεγονεν ουδεν», «panta di autou egeneto kai choris autou egeneto ouden», «Усе через Нього повстало, і Ніщо повстало без Нього.». Що ж це таке оуден-Ніщо, що повстало без Бога? Без знання гностичного уявлення про всесвіт і матерію навряд чи знайдеться відповідь. Навіть Іпполіт, який не визнавав гностиків і всіляко намагався їх впіймати на «єресях», посилався при поясненні цієї фрази на гностиків-наассенів. Він писав що наассени вважали наш матеріальний світ створений архонтами, злими чи нейтральними силами котрі не слугували Отцю і не були в його владі, але були у владі відведеного для них часу. Так ось цей матеріальний світ, створений архонтами, наассени називали словом ουδεν (оуден), тобто по відношенню до вічного Отця – пустотою, неважливим, «нулем» - тобто «Ніщо». Тому даний світ як Ніщо – повстав без Бога, тобто був створений не Отцем (але Архонтами). Тепер перекладачі та переписчики побачили тут певну незручність для своїх фальсифікаторських цілей і тексти Івана перекладають інакше, у не відповідності з оригіналом.
Унціала D (Codex Bezae) 5 ст Слово - ОУДЕН (НІЩО) - підтерто!
Також Ніщо-«ουδεν» фігурує у Івана в 1:18 («Ніщо Бога ніколи не бачило», тобто «оуден»-матеріальний світ Бога не бачив).
Ніщо, в плані фізичної плоті, розцінював апостол Павло: «ωστε ημεις απο του νυν ουδενα οιδαμεν κατα σαρκα ει δε και εγνωκαμεν κατα σαρκα χριστον αλλα νυν ουκετι γινωσκομεν» «Через те відтепер ми нікого не знаємо за тілом; коли ж і знали за тілом Христа, то тепер ми не знаємо вже!» (2 до коринтян 5:16)
Продовжуючи гностичні елементи в текстах Нового Заповіту, відмітимо як Павло в супереч Старому Заповіту, явно дуалізує світ: «яка спільність у світла з темрявою?Яка згода в Христа з белійяаром?» (2 коринт.6:14,15).
Декілька прикладів гностицизму:
1 до коринтян 6:19,20 «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло то храм Духа Святого, що живе Він у вас, якого від Бога ви маєте, і ви не свої? Бо дорого куплені ви. Отож прославляйте Бога в тілі своєму та в дусі своєму, що Божі вони!» (Святий Дух, якого немає в Танасі, ввійшов в плоть тільки з вірою в Хреста (відповідно 15:22 там же), що є суто гностичним твердженням, бо все що було до Хреста не носило святості – «Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники» (Ів.10:8))
До колосян 1:13 «що визволив нас із влади темряви й переставив нас до Царства Свого улюбленого Сина,» («влада темряви» Павлом називається не язичеське незнання Бога, як твердили юдаїсти! Він каже «нас», маючи на увазі й себе юдея-колишнього левіта. А значить і юдеї були у пітьмі до Хреста. Як і весь світ асоціюється з пітьмою, що так в дусі гностицизму. Але далі, після цієї цитати, іде розсинхрон за сенсом – типова юдаїзація – мовляв все рівно Бог створив Землю. Але в такому випадку виникає питання – якщо Бог її створив і створив усе й усі правила існування, чому всі ходили в пітьмі поза волею Бога? Навіть тут звучить гностична теорія «Бог-позапітьмою»).
Вже цитований вище уривок з праці Івана – «ваш батько диявол» дослівно перекладається наступним чином:
a υμεις εκ του πατρος του διαβολου εστε
και τας επιθυμιας του πατρος υμων θελετε ποιειν.
а Ви від батька диявола є,
і пожадливості батька свого ви виконувати хочете
b εκεινος ανθροποκτονος ην απ αρχης
και εν τη αληθεια ουκ εστηκεν, οτι ουκ εστιν αληθεια εν αυτω.
b Він був душогуб споконвіку,
і в істині не стоїть, бо істини нема в нім.
c οταν λαλη το ψευδος, εκ των ιδιων λαλει,
οτι ψευστης εστιν και ο πατηρ αυτου.
c Як говорить неправду, то говорить зо свого,
бо неправдомовець він і батько його.
Тут у 8 главі по Івану Хрестос засуджує левітів та юдеїв. Не дивлячись на очевидні фальсифікації юдействуючих деяких мість цієї Євангелії, загалом цитату про диявола юдействуючі не прибрали. І це народило прецендент. Ісус віруючим і відданим Закону та Яхве, і не бажаючим вірити в Отця і Хреста, відповідає жорстко! З рядків ми бачимо що Яхве Ісус називає батьком диявола. При чому – пожадливим, душогубом і неправдомовцем (про демонічність Яхве в статті писалося вище)! Тут очевидні паралелі з гностичними архонтами. Згадаєм що відповідно Старому Заповіту крім Яхве – взагалі нікого немає крім різних янголів що діють тільки з його волі.
У Івана є цікава цитата що натякає на Яхве як сатану Перше послання Ін.3:12 «не так, як той Каїн, що був від лукавого, і брата свого забив. А за що він забив його? Бо лукаві були його вчинки, а брата його праведні.» Каїн – від лукавого! Але Старий Заповіт каже – «пізнав Адам Єву, жінку свою, і вона завагітніла, і породила Каїна, і сказала: Набула чоловіка від Господа.». Пам’ятаємо з книги Буття, після того як Каїн убив Авеля, Яхве все рівно до нього ставився як до свого дітища.
Відмічаючи вже не гностицизм, а юдаїзм, в посланні до євреїв, яке було написане задовго після Павла, відмітимо цитату (9:22,28): «І майже все за Законом кров'ю очищується, а без пролиття крови не має відпущення. так і Христос один раз був у жертву принесений, щоб понести гріхи багатьох, і не в справі гріха другий раз з'явитися тим, хто чекає Його на спасіння.». Автор цих рядків був явно юдействуючим фальсифікатором Слова Хреста, т.к. пояснював що Хрестос був принесений в жертву божеству юдейському Яхве, тому що того так вимагає ритуал. Гностики ж твердили що Хрестос віддався на безбожницьке судилище («прости їм, вони не відають що творять») для того щоб показати природу цього злого світу людству («не любіть світу») і те як він ставиться до Отця-святості.
Хрестос
«Той, хто стверджує, що Христос був євреєм, або неук, або неправдомовець»
Гастон Чемберлен
Головне питання- чи був Хрестос обіцяним Ізраїлю Месією? Очевидно – так і ні. Тобто Він прийшов до всіх, в незалежності від приналежності до якогось народу. Але Старий Заповіт показує прихід Месії по своєму.
Тепер стандартна фраза, яку дають у відповідь на питання про міфічне «єврейство Ісуса» - подивіться, всі пророки Танаху про Нього писали! Але не все так просто як здається – достатньо уважно прочитати сам Танах. Почнемо з то що Месія, обіцяний Ізраїлю, повинен бути лише пророком (Другозаконня 18:18-20). Думка про те що Він буде Богом – не звучала. Друга книга царств (10:7-16) розповідає – цей пророк «побудує дім імені Мого і Я стверджу престол церства його на віки. Я буду йому отцем, і він буде Мені сином; і якщо він згрішить, я покараю його жезлом мужів і ударами синів людських». Але ж хіба згрішив Хрестос що Його били? Далі прочитавши цю книгу, яка була написана значно раніше від Римської окупації, стає зрозумілим що мова йде не про якісь там далекі часи Римського перебування в Юдеї та Ісуса, а про царя Соломона – і пророком і сином, який зробив гріх, називається саме він (цар Соломон побудував Храм в Єрусалимі – «дім імені Яхве», але будучи вже старим відійшов від нього і став поклонятись іншому божеству). Псалтир 2:6-9 обіцяє юдеям Царя – сина Божого, який підкорить їм усі земні народи, а тих хто не прийме цього – знищить. Це пророцтво також явно не про Хреста. Завдяки пророку Міхею (5:2) основується Євангельска історія-фальсифікація про народження Ісуса в Віфлиємі Юдейському (місце що є лише в двох Євангеліях, та й то лише на початку – явно вписане). Але ж у зображеного «міхейського помазаника» є певні незістиковки з Хрестом:
Міхей 5:4 «І стане, і буде Він пасти Господньою силою, величністю Ймення Господа Бога Свого. І осядуть вони, бо Він стане великий тепер аж до кінців землі!»
Міхей 5:8 «І Яковів залишок буде між людами, серед численних народів, як лев між лісною худобою, як левчук між отарами овець, що як він переходить, то топче й шматує, і немає нікого, хто б зміг урятувати.»
Ці дві цитати, в контексті історичних фактів, долі євреїв та долі хрестиян, дозволяють стверджувати – книга Міхея була не про Хреста, а народження Ісуса в Віфлиємі – або ж співпадіння (доказів народження саме там немає), або ж пізня приписка в Євангеліє Матвія (Євангеліє Луки все ж таки не беремо до уваги, оскільки його основа – текст виданий Маркіоном, цих подробиць не містить). Лейтмотивом до Хреста, крізь багато писань Нового Заповіту, застосовується – Назарянин (той що народився в Назареті, не плутати з назореями).
Книга Малахії також описує доволі іншу ситуацію відносно приходу Отця до людства.
Перша книга Маккавеїв (14:41) називає обіцяного Месію також «пророком вірним». Друга книга Маккавеїв показує Храм Єрусалиму – «шанувальним у всьому всесвіті», «недоторканим». Наперекір цьому Хрестос запропонував юдеям знищити цей Храм і поставити замість нього Свій (тобто «храм тіла свого»).
В Премудрості Соломона 3:12 відверто вказано що «син Божий» це сам Ізраїль. Але головне пророцтво котре звучить частково в контексті Ісуса – це книга Ісаї. Але там вказано що ім’я Месії буде Емануїл (עמנואל)! Це слово має переклад – «З нами Бог» і його можна застосувати до будь якого юдейського пророка. Ісая також приводить список імен Месії – «Чудний, Радник, Бог Міцний, Отець вічний, Князь Світу». До речі «князем світу цього» апостол Іван називав диявола – (Ів.12:31,16:11). Павло називав дияволом «бога віку (єону) цього» (2 Коринтянам 4:4). Згідно Ісаї Месію принесуть в жертву божеству Яхве, за гріхи ізраїльтян (53:11,12), а потім збере весь розпорошений ізраїльський нарід від іноплемінників і встановить євреїв керувати всією Землею, ті що виступлять проти юдейського панування – будуть знищені Богом (Іс.54:3,Ієзекіїль28:25,26). Тобто всі пророцтва Танаху (Старого Заповіту) розповідали про божественного воєначальника по образу Давида, Хошеа Навина чи Маккавеїв, який приведе юдейський народ до великих перемог. Після «великого суду», який розпочнеться одразу по пришесті Месії і з його перемогою, юдеї будуть жити на Землі без воєн (Єремія 23:3-6) і пануватимуть над народами що «перекують мечі на плуги». Цей дещо матеріалістичний погляд, звісно, абсолютно не схожий з гностичними уявами після земних безплотних матерій вічності. Пояснити його дуже просто – Ізраїль хотів бути схожим на тих гігантів що його оточували – Вавілон, Асирію, Єгипет, Персію, Рим… Цей матеріалізм, до речі, часто не поділяв і критикував Хрестос (Ів.10:25).
Якщо читати книгу Єремії (1:4,5,9,10; 25:8-29; 26:8-11) складається враження що Єремія і є той обіцяний Емануїл.
Єдине що сходиться у Ісаї з Ісусом це Галілея. Він виділяє цю «країну язичеську», яка «Світло побачить». Але в книзі Ісаї вистачає незістиковок – (42:6,7) Месія названий «Світлом народів», (49:6) – «світло для народів» це вже Ізраїль.
Ряд текстів написано вже «християнськими» юдаїстами після життя Ісуса, що було доведено ще в 19ст. Серед них Третя Книга Ездри – тут Ісус син Бога – пастир язичників. Хоча в кінці автор дає волю фантазії іробить з Хреста вже знищувача язичеських народів що пішли за ним (13:49). Взагалі розбір юдейських рукописів минулого по датам – доволі складна штука. Вже згадуваний ізраїльський вчений Іфамарь Грюнвальд писав: «Відомо, що датування равіністичного матеріалу – дуже складне завдання. Нескладно виявити велику кількість випадків коли пізніша ідея приписана стародавньому мудрецю».
Але Старий Заповіт це не єдина книга, де начебто розповідається (хоча дуже притягнуто і не реально) про Хреста. Римський поет Вергілій, якого до речі цілком слушно християнська церква дуже поважає, писав ще до народження Хреста наступне:
«Буколікі Еклога IV»
Коло останнє настало по віщанню пророчиці Кумської (1)
Наново нині часів починається лад надвеликий,
Діва (2) гряде до нас знову, та іде царство Сатурна.
Знову з високих небес посилається плем’я новітнє.
До новонародженого будь же прихильною, з котрим на зміну
Роду залізному рід золотий по землі розселиться
Діва Луцина (3)! Вже Аполон твій над світом володар.
При консулаті твоєму той вік благодатний настане,
О Поліон! – і підуть чередою великі роки.
Під час правління твого злочини зникнуть вже зовсім,
То вже знесиляться й світ від страхів кожнодневних позбавлять.
Жити йому життям богів, він побачить богів та героїв
Натовпи, вони ж побачать залученим його до себе.
Буде він світом володіти, заспокоєним доблестю отця.
Хлопчик, в дарунок тобі земля, не оброблена зовсім,
Кращих первин принесе, з плющем блукаючий баккар
Перемішавши і квіти коло касій з аканфом веселим.
Самі додому понесуть молоком пересичене вим’я
Кози та грізнії леви стадам уже страшні не будуть.
Щедро колиска сама усолоджувать буде квітами тебе .
Згине навіки змія, і трава зі зрадницьким ядом
Згине, та буде рости вже повсюду аммом ассірійський (4).
(1) – Пророчиця Кумська – мається на увазі Кумська Сивілла, що запропонувала царю Тарквінію Гордому так звані Сивіллині книги, в котрих, за переданням, записані долі Риму і світу, і які береглись в Храмі на Капітолії. Римські Пророцтва Сивілл розцінювались багатьма діячами християнської церкви в перші сторічча як такі що розповідали про майбутнє пришестя Хреста (Іустин Філософ, Євсевій Кесарійський).
(2)-Діва – Правда, Справедливість; дочка Юпітера і Феміди, під час золотого віку Сатурна мешкала серед людей, вона з появою залізного віку переродилась в зорю в сузір’ї Діви.
(3)-Луцина – одне з прізвиськ Юнони (або Діани) як богині покровительниці вагітних. Наступні слова про прихід віку Аполона примушують припустити, що тут іде мова саме про Діану, сестру Аполона, під знаком якої перебувало коло залізного віку, яке вже проходило. До слова, і свободи фантазії читача, зазначимо тут що Аполон був покровителем Гіпербореї, як вірили греки. В гностичному Апокаліпсисі Адама в землях Європи згадується народ що походив не від Яхве, як Адам з Євою, а від самого Отця! В Таємній книзі Іоанна цей народ називається Гіпербореєю.
(4) – аммом ассірійський – аммом означає – плід. Контекст слова ассірійський можна пов’язати з тим що саме ассиріяни частково заселяли Галілею і Самарію з часів знищення Ізраїлю.
Можливо й це пророцтво «притягнуте за вуха», але ж як поетично та інколи неймовірно подібно зобразив все римський поет.
Про народження Ісуса навряд чи можливо про щось казати зі стовідсотковою впевненістю. Але фальсифікатори текстів потурбувались про різноманітні легенди. Одна з них це обрізання. Внесене в Євангелію Луки воно не зістикується з Євангелієм Матвія (хоча в обох випадках перші глави були явно фантазією юдействуючих). У Матвія розповідається що сім’я Ісуса, після народження того в Віфлиємі, на наступний день поїхала до Єгипту. До слова – вони не чекали восьмого дня для обрізання, і в Єрусалим не їздили (як написано в Луки). Виходячи з того що юдеї (не кажучи вже про язичників галілеян) в дорозі людей не обрізали (Ісус Навин 5:7) – значить, що Хрестос в подорожі до Єгипту обрізаний не був (подорож тривала текілька тижнів через Аравію близько 300км, а в самому Єгипті обрізання очевидно не було – жодна Євангелія про це не каже). Також видумщики «обрізання Господнього» посилаються на те, що необрізаного Хреста не пустили б у Храм в Єрусалимі! Але відповідно книзі Єзекіїля (44:6,7) – необрізаних пускали до Храму. З іншого боку важко собі уявити картину – коли кожного прихожанина до Храму перевіряють на факт обрізання при вході. Таким чином всі «згадки» про обрізаного Хреста, як і жителях «Галілеї Язичеської» потрібно розцінювати як пізніші фантазії або провокації. Ті хто твердять що Хрестос, як і галілеяни - були обрізаними, мабуть не бажають задуматись чому юдеї їх країну називали Язичеською, а піддаються на фальсифікації окремих текстів. До речі гностичне Євангеліє Фоми (вірш 58) розповідає як Хрестос, говорячи з учнями про юдеїв і їх обрізання – не сприймає його:
«Учні його сказали йому: Обрізання корисно чи ні? Він відповів їм: Якщо б воно було корисно, їх отець зачав би їх в їхній матері обрізанними. Але істине обрізання в дусі виявило повну користь.»
І нехай скажуть ті що «святкують» нині «обрізання Господнє» (в плані не духовне а плотське і юдейське) - як міг апостол Павло написати, у тексті визнаному церквою за канонічний – «стережіться обрізання»? Чи міг би він так сказати якщо Хрестос був дійсно обрізаним плоттю?
В історії про життя Ісуса Матвій проводить досить цікаву алегорію по відношенню до Старозаповітньої історії про Мойсея. Порівнюємо – Мф.4:1-3 і Другозаконня 9:9,10. Сенс наступний – Мойсей тримаючи піст в пустелі на синайській горі 40 днів зустрівся в результаті з Яхве, а Ісус зробивши все те ж саме в пустелі (піст+40днів) – з сатаною (спокусником). Образ спокусника зустрічається в Старому Заповіті як образ Яхве багаторазово. Так наприклад він спокушував Авраама вбити свого сина Якова. Або ж в наступних віршах: Псалом 25:2, Псалом 16:3, Сірах 2:1,2 і т.д.
Існувало дві стилістики зображення Ісуса. Перша – юдействуюча – Ісус максимально «людеїзований», він пророк але ж не Бог. Інколи навіть безпомічний. Інша думка вже власне християнська (і гностична) – Ісус сам Бог. Він володіє ситуацією і навіть не відчуває болю на хресті. Це видно по його останній фразі. В Матвія і Марка, очевидно юдаїстами, було висвітлено – «Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?». Що в свою чергу повинно якось сіяти в читача деякі сумніви – а чи був Ісус Богом? В Луки фраза дещо пом’якшена. Але ось гностичний фундамент в Івана зображує абсолютно іншу картину – «Звершилось!», каже Господь, тим самим показуючи абсолютне володіння ситуацією в максимально жорстоких умовах. Так само історія в Євангелії Луки та Євангелії Господньому, з випадком коли до Хреста доторкнулась у натовпі жінка і зцілилась звучить трішки по різному – відповідно юдаїзуючи та «хрестиянізуючи» Хреста. В Луки Ісус начебто відчув після дотику що «сила з Нього вийшла», а от у більш ранній інтерпретації цієї історії Маркіона – там цієї деталі не має.
В роботах Павла є дві суттєві протилежності, які говорять про явне ідеологічне протистояння автора і переписчиків цих текстів – це твердження що Ізраїль обрано Богом Законом і цей Закон святий (гал.2:11,12,15), і разом з тим – Закон абсолютно відкидається, як думка про обраність Ізраїлю (гал.2:21,4:24, 1коринт.15:56,рим.9:8,колос.4:5).
В гностицизмі до речі вплив юдействуючих помітно в Євангелії Філіпа, де Ісуса зображено ледь не чоловіком Марії Магдалини. Але загалом вірні Хресту гностики відстоювали Його як Бога що розкрив сакральні таємниці. І в контексті цих «прихованих сакральних таємниць» що приніс Хрестос людству хочеться закінчити роздуми контрастом в цій площині юдаїстичних та хрестиянських вчень:
Старий Заповіт (Танах – Премудрість Ісуса сина Сірахова 3:22)
«Що заповідувано тобі, про те роздумуй; бо не потрібно тобі, що приховано»
Гностики (Апокриф Івана)
«Вчення [спасителя і відкриття таємниць], прихованих в мовчанні, всіх речей, котрим він навчив Івана, свого учня»
Новий Заповіт (Християнські писання – 1 до коринтян 2:6,7)
«А ми говоримо про мудрість між досконалими, але мудрість не віку цього, ані володарів цього віку, що гинуть, але ми говоримо Божу мудрість у таємниці, приховану, яку Бог перед віками призначив нам на славу,»
Сьогодні і на протязі минулих 1500 років є і було багато священства, відданого Хресту, які в багато чому не згодні з офіційною позицією церкви. Вони всіляко намагаються протистояти таким речам як – спроби введення субот у християн, юдейська символіка в церквах, язичеські складення пальців у сатані стичних символіках на десницях святих, явна фарисеїзація багатьох високих чинів у тілі церкви, «обрізання господнє» і т.д. Церква повинна зрозуміти що в неї давно проникло дещо окреме від Хреста, «фарисейська розчина», те що заважає більш ясно поглянути на Його вчення і явно ставить в глухий кут багатьох вірян вивчаючих писання (в результаті розбіжностей у сенсах текстів). В такому випадку вірянин іде чи йшов до священника, а той сам навчений фарисейством закривати очі на протирічча і не роздумувати аналізуючи а тупо сприймати все що йому підтасують – втягував у цю неправду і простолюдина.
Але з іншого боку якщо слова апостола про сліпоту світу що живе повністю в темряві правдиві, в чому сумніватись нажаль не доводиться, людині правду залишається лише відчути серцем.
Література:
(Ветхозаветные тексты – рус.син.перев.)
-Книга Бытия
-Исход
-Левит
-Числа
-Второзаконие
-Иисус Навин
-Судьи
-Руфь
-1,2,3,4Царств
-1,2 Паралипоменон
-1,2,3 Ездра
-Неемия
-Есфирь
-Иов
-Псалтырь
-Притчи Соломона
-Исайя
-Иеремия
-Плач Иеремии
-Иезекииль
-Даниил
-Осия
-Иоиль
-Амос
-Иона
-Михей
-Захария
-Малахия
-1,2,3Маккавеев
-Премудрость Иисуса
-Варух
-Товит
(Новозаветные тексты – рус.син.перев.)
-Евангелие Иоанна
-1Иоанна
-Ев.Матфея
-Ев.Луки
-Деяния
-Послания апостола Павла
(Кодексы Наг-Хаммади)
-Кодекс II Евангелие от Филиппа
-Кодекс II,IV Апокриф Иоанна
-Кодекс III Апокриф Иоанна (краткая версия)
-Кодекс III,IV Евангелие от египтян
-Кодекс IV, ІІ Апокриф Иоанна
-Кодекс V (Второй) Апокалипсис Иакова
-Кодекс V (Первый) Апокалипсис Иакова
-Кодекс XII Троевидная Протенойя
(остальные источники)
-Тайная книга Иоанна
-Матвеев Константин. Иисум Христос - ассириец
-«Антитезы», Др.Кэролл Р.Бирбауэр (рус. перевод Дм.Алексеев)
-И.Грюнвальд «Аспекты иудейско-гностического противостояния» (рус. перевод Дм.Алексеев)
-«Дохристианский гностицизм в текстах Наг-Хаммади», Эдвин М. Ямаучи (рус. пер. Дм.Алексеев)
-«Дохристианский гностицизм, Новый Завет и Наг Хаммади в современных дебатах», Эдвин М. Ямаучи (рус. пер. Дм.Алексеев)
-«Контуры евангелия Маркиона», Чарльз Б. Уайт (рус. пер. Дм.Алексеев)
-Вергилий «Буколики. Георгики. Энеида»: М. Тужилин Художественная литература; Москва; 1979
-Шифман И. Ш. Во что верили древние евреи? // Атеистические чтения: Сборник. — М.:Политиздат, 1988. — С. 182-183.
-Лёзов С. В. "Классический сирийский язык // Языки мира: Семитские языки. Аккадский язык. Северозападносемитские языки." Москва, 2009
-Дьяконов И.М., «Языки древней Передней Азии»
- Иосиф Флавий, "Иудейские древности" кн.20 гл.6, кн.9 гл.11,13,14, кн.11
-«Обращение к христианам», Др.Кэролл Р.Бирбауэр (рус. перевод Дм.Алексеев)
- Чарльз Б. Уайт, «Евангелие Маркиона и Евангелие Луки в сравнении» (рус. перевод Дм.Алексеев)
-Джекоб Коннер, «Христос не был евреем» (Под ред. Олега Платонова. М.: Алгоритм, 2005)
-Гастон С. Чемберлен, «Явление Христа» (Под ред. Олега Платонова. М.: Алгоритм, 2005)
Автор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиАвтор видалив цей коментар.
ВідповістиВидалитиГностики це були ті хто прагнув пізнати істину. В подальшому їхнє вчення набуло розвитку у катарів, тамплієрів і розенкрейцерів. Останні хотіли зробити реформацію в науковому середовищі про те це їм не вдалося. http://hronos21.blogspot.com/2015/03/blog-post.html
ВідповістиВидалити